Розділ «ЮРКО»

– Хоч свiйський, та хитрий… Щоб тебе дощем намочило!..

Остап, Юрко, Наталка – теж на виставi. Остап теж сказав:

– От тобi й революцiя: i не видно її, i видно її. Як ота благодать з неба: щось, десь, а в руки не вiзьмеш, мов ужак вислизне.

Наталка сидiла поруч Юрка. Її тiло торкалось його тiла, i йому було гарно. I спитала Наталка:

– А що це таке, що й капiтал Маркса, i «Нива» Маркса: директорша колись виписувала?

Юрко сказав Наталцi, i зрадiла вона:

– А я оце два днi думаю: як же це так, що i в буржуїв був Маркс, i в нас Маркс. Невже одурили Ленiна?

Прийшов… антракт. Пiсля вечора були танки. Юрко позiхав.

Заводський паркан перстенiє мармурове: сiверко, димно, похмуро. Вийдеш за ворота – жовтява безпоряднiсть ланiв. Заглядають, вiдбiгають назад.

Ах, давно це було, за молодости молодої, коли юнi дзвони юнiсть молоду дзвонили…

…Кричали, кричали «кукушки», стукали, стукали молотки за брамою, а назад нема вороття.

…Посьолок забайрачився у вiтах.

До заводу ходять через залiзницю – дорiжка така, вторована, повз Торця – рiка така: фабрично-заводська, ховається в степах.

Ходив Юрко. А до Юрка приходили комiтетчики, секретарi. Казали, що не так лекцiї читає, що доба епiзодичних пройшла. Юрко згоджувався, а десь на сподi своєї душi запитував, а ви звiдки знаєте? Фамiльярно похлопували його по спинi, а йому було чогось неприємно. Таранкуватi, мамулуватi, "типiчнi сурйози", але вони вважали себе за справжнiх представникiв пролетарiату.

…I сказав Остап iз кутка:

– Все це гарно, а ще б краще було, коли б хто з вас хоч пiвпляшки дiстав.

Голова фабзавкому примружив око:

– I справдi, хлопцi, чи не випити?

Юрко запротестував. Тодi пiдiйшли всi й стали його уламувати.

– Пий, та не пропивай розуму, – сказав секретар.