Розділ «Я (РОМАНТИКА)»

Я в тривозi метнувся вбiк: що це – галюцинацiя? Я в тривозi метнувся в бiк i скрикнув:

– Ти?

I чую з натовпу женщин зажурне:

– Сину! мiй м’ятежний сину!

Я почуваю, що от-от упаду. Менi дурно, я схопився рукою за крiсло й похилився.

Але в той же момент регiт грохотом покотився, бухнувся об стелю й пропав. То доктор Тагабат:

– «Мамо»?! Ах ти, чортова кукло! Сiсi захотiв? «Мамо»?!! Я вмить опам’ятався й схопився рукою за мавзер.

– Чорт! – i кинувся на доктора.

Але той холодно подивився на мене й сказав:

– Ну, ну, тихше, зраднику комуни! Зумiй розправитись i з «мамою» (вiн пiдкреслив «з мамою»), як умiв розправлятися з iншими.

I мовчки одiйшов.

…Я остовпiв. Блiдий, майже мертвий, стояв перед мовчазним натовпом черниць iз розгубленими очима, як зацькований вовк (Це,я бачив у гiгантське трюмо, що висiло напроти).

Так! – схопили нарештi й другий кiнець моєї душi! Вже не пiду я на край города злочинне ховати себе. I тепер я маю одно тiльки право:

– нiкому, нiколи й нiчого не говорити, як розкололось моє власне «я».

I я голови не загубив.

Мислi рiзали мiй мозок. Що я мушу робити? Невже я, солдат революцiї, схиблю в цей вiдповiдальний момент? Невже я покину чати й ганебно зраджу комуну?

…Я здавив щелепи, похмуро подивився на матiр i сказав рiзко:

– Всiх у пiдвал. Я зараз буду тут.

Але не встиг я цього промовити, як знову кабiнет задрижав од реготу.

Тодi я повернувся до доктора й кинув чiтко: