Розділ ««ЛIЛЮЛI»»

…А висока каланча собору мовчки вiдходила в синю безодню неба. Ще пролетiв вiтер iз пiвденних кварталiв города… ..Новий Рiк. Щастя.

Думаю: чи не прийде щось iнше? – Товариш Огре почув у чоботях воду, бо чоботи були дiрявi – i туди набралась вода… А пiд Новий Рiк i Водохрища старого стилю, не «в стилi» уесесер, гадають про майбутнє на водi з воском i як «Свiтлана».

Товариш Огре згадав (бачив у друкарнi), що на Рiздво комольцi мають колядки й щедрiвки, але не цi:

– Щедрик-ведрик, дай вареник, грудочку кашки, кiльце ковбаски…

…Нi!.. Не цi…—…А життя йде рiк за роком, i кожного року – стрiчаємо Новий Рiк: «чи не прийде щось iнше?..»

…Товаришка Шмiдт сказала: "Ви безпартiйний?" – i стало холодно, як зима, i непривiтливо, мов осiнь.

…А збоку хтось регоче й розказує про «артемiвцiв»; про дiм пролетарського студента, про жiнвiддiл, про каесему. Тодi блакитнить весна дзвональними дзвониками й похмуро костилить баба-яга костяна нога – сива зима iз шкульгальною лицею в зимальну пiвнiч.

…О…О…О, новельний Фальстафе! Як Мануель Сведенборг, вiриш у своє призначення пророка!..

…I тодi дзвональна звена веснальної дзвими блакитнить на душальнiй душi поета. I припустiм, вiн питає:

– Марусино, скiльки рокiв до наших великоднiх дзвонiв?

Тодi Маруся скаже:

– Я – радiсть. Я – тема твого життя. Летять журавлi по далеких полинних дорогах. Кричать одуди в гаях: «Уту-тут! уту-тут!» I ти знаєш, як буває бiля рiчки, коли ловимо коропiв, коли в прозору воду падає небо!.. О, дзвональна звена веснальної дзвими!..

…А коли комольська процесiя зникла за собором, прожектор погас. Тiльки синє небо пливло в тротуари Байкальської вулицi:

Браво! Браво! Браво!

Гучнi оплески стрiли Льолю, коли вона вийшла пiсля постановки пародiї на «Пiлюлi». Льоля горiла. Льолi згорiли вуха; потiм зробила реверанс i побiгла за лаштунки.

Вже все. Бiльше нiчого не буде. Там, на Садовiй, 30, у пролеткультi.

Тодi iз зала вийшла публiка. Була публiка i публiка.

Одна публiка розходилась, друга публiка залишилась стрiчати Новий Рiк.

…Героїня вечора – Льоля.

Але герой вечора – бувший i т. д. – товариш Пупишкiн. У фойє його качали на руках за труди по органiзацiї пролеткульту й пролеткультiвських iдей. I за постановку – теж – пародiї на «Лiлюлi», п’єси Ромена Роллана: качали.