Розділ ««ЛIЛЮЛI»»

– Я люблю Карузе за теплоту в його голосi.

I Льоля тодi подумала, що вiн сказав:

– Я люблю тебе, моя кохана.

Потiм вiн провiв її до самої квартири, i вона цiлу нiч не спала: боялась, щоб товариша Огре не зачепили хулiгани.

…Мадам Фур’є два рази зiграла малесеньку пiсню з Бордо i ще грала. Француженка прекрасно володiла вiолончелею, бо вона була колись у консерваторiї.

…Проходив трамвай повз будинок – це було чути. Ще було чути: бiля Тайгайського мосту гудки. Ще було чути: iде зимою весна.

…У мадам Фур’є була порожня кiмната, i тiльки стояла бiла кровать, а над кроваттю на стiнi бiлий килим iз бiлим лебедем, який хотiв улетiти.

Француженцi на лiвiй щоцi родимка й три волосики на нiй…Тодi Льоля подумала: мадам Фур’є i «Лiлюлi». А потiм подумала про Бордо, про далекий город Францiї. Коли вiолончель стихла, Льоля сказала:

– Я слухаю вiолончель i думаю, що все-таки моїй душi чогось бракує.

Мадам Фур’є сказала:

– Я, Льольо, не скiнчила консерваторiї – i я не передам тонких нюансiв моєї симфонiї.

Льоля сказала:

– Ах, мадам Фур’є, ви мене не зрозумiли. Ви так надхненно, так талановито передаєте маленьку пiсню з Бордо!.. Я думаю, що ваша вiолончель – жива iстота, i в нiй жодного дисонансу… А от у моїй душi не те.

Француженка обняла Льолю й сказала:

– Ви Льолю, тендiтна дiвчинка, яка лiтає, як метелик. А щоб жити, треба… як це сказати? В Бордо так кажуть: оrdre de bataille.

Льоля тихо дивилась на мадам Фур’є й мовчала. Тодi француженка говорила далi:

– Так. Бойовий порядок. Ordre de bataille.

Iнакше й ви, Льольо, будете «iскопаємоє». Я знаю, це мене так… Але я вже iнакше не можу. Вам треба iнакше, по-новому. Iнший дух. Бiльшовизм. А я, Льольо, труп.

Мадам Фур’є схилила голову на вiолончель й задумалась. Льоля теж задумалась. А потiм раптом француженка скинулась:

– Я, Льольо, дуже рада, що ви сьогоднi стрiчаєте Новий Рiк. I я буду стрiчати Новий Рiк – гарно: все думаєш – «а чи не прийде щось iнше…»