TextBook – Не всi й вiвтарi дивляться на схiд… Так-с. Проте I я люблю дивитись на схiд.
Вiвдя замахала руками.
– Годi вам! Годi вам!
Коли вони вийшли за будку 323, Вiвдя кокетувала. А вона вмiла кокетувати. Проте вона й так була гарна з себе. Вона дозволила Вольському взяти себе пiд руку. Щiльно тулилась до нього.
…Зайшли далеко й мусiли повернути.
Вечорiло. Рейки загублювались у далинi, нiби в провалля. Нарештi – до мiста.
Вiвдя махнула рукою:
– Прощай, поле!
Десь несподiвано одкликнулось луною.
Припинилась. Задумалась.
– Це баба Горпина!
– Яка баба? – спитав Вольський.
– Та то так! – засмiялась вона. – Була така… баба… чудесна…
Вирвала руку й крикнула:
– Бiжiм!
Христя посiдала невеличку посаду. Перепищиця. Але й тут вона не встигала все зробити своєчасно. Цiлий день вертiлось у головi – чого вона не прочитала, чого вона не знає. З неї пiдсмiхувались. Думали, що вона має коханого, а тому й така розгублена.
Жила вона край мiста в одного чоботаря в холоднiй кiмнатi i нiчого не хотiла.
В той вечiр Христя ходила по сусiдах i прохала «трiшки нафти». Їй нiхто не давав. Тодi вона засмутилась i поплакалась перед чоботарем, що їй не можна буде сьогоднi читати. Чоботар резонно зазначив:
– Завжди читати не можна, на легенi погано.
А з Христининими легенями i дiйсно було щось неладне: кихикала – тихо й сухо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сині етюди » автора Хвильовий Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „КIМНАТА N 2“ на сторінці 13. Приємного читання.