Розділ «СВИНЯ»

– Ка-арль! Ка-арль!

Це так: язик до пiднебiння. От повторiть голосно:

– Ка-арль! Ка-арль!

Чоловiк живе i вiн не знає, що вiн мавпує. Один зробить «гав» – другий зробить «гав!», бо в природi теж: весна заплаче дощами, а потiм i осiнь заплаче дощами. Мiж iншим, чом ми бабники. Ви як гадаєте? А от Латвiя нiбито рiка i тихенько струмкує, це тому, що Латвiя нагадує латаття, а бiля латаття вода якось завжди струмкує.

Хая покликала й пiшла в кiмнату.

А тодi на схiдцях шум, тупiт, i влiтає канарейкою Карло Iванович.

– Шьо, дєтошька?

Карло Iванович «шьо» – прибалтiйський акцент: «шьо». Христосик Карло Iванович, во благообразiї: русява борiдка, а в сiрих очах смирення (вода бiля латаття тихо струмкує).

Хая показала пальцем:

– Там я напiсяла, вiзьми винеси.

Карло Iванович заметушився, спотикнувся, схопив "генерала" i вискочив.

…А тепер —

– а тепер Хая лежить на канапi. Карло Iванович, коли розсердиться – «Ах, цi жiрнi шеншiнi…» (здається: жiрнi женшини всюди, навiть, де цвiркун точить крильця, навiть сняться – всюди… жiрнi шеншiнi…).

Карло Iванович увiйшов з порожнiм «генералом» i поставив його обережно пiд кровать.

I сiв… i не сiв…

Хая сказала суворо:

– Iди. Можеш iти. Можеш сьогоднi не приходити.

…Коли б’ються пiвнi, а потiм один тiкає, тодi одному чуб настовбурчений. Так i Карло Iванович.

Карло Iванович пiшов, вiн не розсердився, стримав себе, тому що вiн пiвнiчний чоловiк, а на пiвночi довго холодно.

А прийшов сюди через пiвгодини (на п’ять хвилин) Райський – живе за стiною. Райський прийшов сказати: