Розділ «СВИНЯ»

– Хiба я ранiш так жила? Тепер що? За iдеї. А перший мiй чоловiк був директором у заводi… Да…

Хая задумливо подивилась на Зоїну маму, а Зоя уважно, перелякано слухала.

– А що вона, ця Яблучкiна? Потаскушка! Ну вiзьми: я ж Райського добре знаю… Ти його ранiш бачила з нею?.. Ага! Ти б подивилась! вiн неглiже, а вона перед ним, як сучка хвостиком. Ну, а потiм розфуфирилась… Розумiєш? Амури.

I вiдзначила з докукою:

– А вiн – дурень. Радий за всяку цiну одкараскатись вiд неї i не знає як. Боїться скандалу. Ех ти, теоретик!

…Виходив полудень до Зоїного вiкна. Закричали в коридорi Зоїнi й маминi дiти. В саду «Гастроль» iшла репетицiя, кiнчалась репетицiя, а за силуетами димарiв курiв шлях.

Подзвонили. Це Карло Iванович принiс обiд. Зоя перелякано дивиться на маму, пiдморгує мамi, щоб не прохала в Хаї лишкiв Хаїного обiду. Мама похитала головою й пiшла одчинити дверi. А Хая пiшла до себе.

…Обiд починається, почався звичайно з того, що Хая не задоволена з обiду. Дивується: чому не видають шоколаду? А вiд борщу смердить старим салом.

Карло Iванович:

– Це ж, дєтошька, боршь, боршь всiгда з старiм салом.

Хая не витримала:

– Дурень!

Лягає на кровать i суворить брови, Карло Iванович винувато дивиться на борщ.

…За вiкном «катеринка» грає «Розлуку». Це прийшов нiмий i закричав за вiкном по-дикунськи:

– Е-е-е!

Полетiли, мабуть, засмальцьованi грошзнаки. I знову чути: стук! стук! – латають покрiвлю. Стихли бунти, громи, революцiя – латають покрiвлю.

Коли Хая не їсть – не їсть i Карло Iванович. Тодi Хая спитала:

– А узнав, на якiй пiдставi цей оболтус Пєтушков столується в совнаркомцi?

Карло Iванович розгублено подивився:

– Ах, дєтошька! Я забуфь.