Розділ «VI»

– Поки не зрадять, – знов мостить вiн. А Катря тодi до його пригорнулася.

– О, – каже, – отсе я тебе зраджу?

Аж i вiн на таке любе словечко всмiхнувсь.

– А нам пора додому, – нагадую, – щоб часом не нажити нам собi лишенька!

– Iди, Химо, голубочко! – говорить Катря. – Я ось тiльки ще два слова скажу, я тебе наздожену.

А сама мене виводить на стежечку… Я пiшла… Що й казати! Я ще пiд гаєм чималу годинку тривала тих двох слiв… Та вже добре й те менi, що вона прийшла трошки спокiйнiша i веселiшая.

Допали криницi та боржiй, сповнивши вiдра, додому побрались. Нас перестрiв батько.

– А до якої се криницi ходили? – спитав.

– Ми ще й прогулялися собi трохи, – одказую йому. Вiн подививсь менi в вiчi й подививсь на дочку… А в дочки сльози хвилюють…

– Батенько! – промовила.

I пiшов собi, наче вiн не завважив i не чув слова її благащого…