Розділ «IV»

У тиждень по тому весiллi були у нас молодi i запрошали до себе. Ми поїхали у Любчики всiєю сiм’єю. Поїхала й Пилипиха з дочкою. Катря ще звечора усе наготовила убрання; прокинулась удосвiта, та чи й спала вона – не знаю; а менi – то все такi сни снилися дивнi тiєї ночi. Снилось менi, що виходимо ми з Катрею i з Марусею на якийсь шлях великий мiж степами, i всi степи тiї, i весь шлях усе Чайченки закрасили, усе Чайченки, та один у один хорошi…

Катря мене будить – я їй розказую: «а чи ж не дивний сон?»

Як же вона вжахнулася, почувши!

– А що те вiщує? Що вiщує? – притьмом iскажи їй.

– Не полохайся, Катре, – вмовляю, – се сон недiльний: як до обiд не справдиться, то й не ждати нiчого.

– Боже, боже! Що то буде! – бiдкається вона…

Зоря розсвiтала, день починав бiлiти; ми сидiли коло вiконця, – розчiсувала й плела вона свої коси довгi; рум’янець густий спахував на личку, а личко було блiде.

Розвиднилося; устала мати, батько; почали лагодитись, заранi виїхали.

– Катре! – говорю їй стиха: – чи побачимо ми там Чайченка?

– Не знаю, – сама одвернулася.

– А в жадiбку його побачити? Не чує.

– Катре? А хочеш, – кажу, – побачити? Хотiла вона осмiхнутися, та не всмiхнулась, а розсердилась.

– Отже, остили, коли хоч, жарти!

Далi що почну, то нiчого не виходить: то Катря усе хвалить, то Катря усе ганить; то усе в неї вже й злишнього славне, то усе в неї нi до чого не згарне й недокладне.

Приїхали у Любчики; ще тiльки були там самi родичi у молодих та ближнi приятелi, от як Пилипиха; у хатi було просторо; ми першого очима зустрiли Чайченка: сидiв вiн проти дверей…

Старi собi розмовляли; ми поплiч з Марусею та з Катрею, так одсторонь, сидiли. Тихесенько я Марусi свiй сон переказала.

– Чи не диво ж? – питаю.

– Усе дива в бога! – одказала задумавшися.

Мiж родичами молодого сидiла стара бабусечка у темнiй хустцi, у темнiй юпчинi, бiленька на виду, невеличка зростом, з смутненьким поглядом. Сама вона говорила небагато, а людям одмовляла любенько, ввiчливо, якось учасливо, мiсто б вона пожалувати хотiла. Вона частенько поглядала на Чайченка i на нас. Се була Чайченкова мати.