Розділ «XX»

Три долi

Мене сватало два женихи… Еге ж! Згадується менi часто чоловiк Палiй, що як в його дитина втопилась, хата згорiла, – вiн iшов улицею та весiлля забачив i каже: «А тi люди ще женяться!»

Згадувався менi чоловiк Палiй… Сватало ж двоє. Перший жених вбогий був парубок, добрий, смутний – я не пiшла за його! Не було в мене кохання смуток його розважати; не було грошей хату неогороджену впридобити – не схотiла робачком стати… Вiн пожурився за мною та з iншою оженився. Другий жених був багатий, норовливий: конче хотiв мене взяти за себе. Йому мати його забороняла, просила: не жадалося їй для свого сина, чепурного, сироту брати, – вiн таки матiр присилував, що вона ще сама мене вмовляла. Я не пiшла. Сей був менi зовсiм не до сподоби: ревнивий, незвичайний – вiн i любив якось, наче бився.

Як вже одцуралася я його сватання, то треба було жити, як на чеку: боялася його сама одна стрiнути. Як вiн очима на мене свiтив! Мати жалкувала, що я не пiшла замiж; батько тiльки дослухав: йому байдуже було усе з того часу, як Катря покинула. Вiн об неї не говорив, та вже й нi об чому не говорив. Сумував, ходив по дорогах; багатiв не дбаючи. Його Катря одцуралася, – вiн усiх за те вiдцурався людей: i своїх рiдних, i чужих. I вже до смертi такий остався самотнiй i неласкавий. Як занедужав вiн на смерть, то мати просили священика, щоб написав Катрi, чи не приїде вона з батьком попрощатись. Написав священик, i грошi їй послали.

Тяжко було одного дня батьковi дуже, – мати сидiла бiля його та й каже:

– Друже мiй! Дитина наша приїде до нас.

Вiн разом пiдвiвся сам, дивиться на неї. Мати знов каже:

– Катря до нас приїде.

Дожидали Катрi – Катрi не було. Смерть вже за плечима. Старий дожидав – як дожидав! I мертвiв, i оживав. Анi слова нiколи не промовив – чому не їде, чи буде – анi одного! Тiльки звечора казав: «я помру завтра». На завтра i вмер вiн.

Як поховали його, то в кiлька днiв лист од Катрi прийшов, що, пише, «молитимуся за батька мого душу, а грошi, що менi присланi, на церкву божу вiддала, – будуть поминать, будуть грiхи iзбирать…»

Знов жилося…

Була в нас у слободi бублечниця, а в неї наймичка – велика, чорнява дiвчина, роботяща, а вже непотороча така, як рiдко, – то, було, стрiнешся iз нею, питаєш: «Що робили ви?» – «Воду носили, бублики пекли», – одкаже вона спокiйно. «А завтра що робитимете?» – «Води принесемо, бублики спечемо». – «А позавтрому?» – «Будемо воду носити, будемо бублики пекти».

Вмер в їх хазяїн – дiвчина трохи заклопоталася, поки його поховали.

– А що в вас?

– В нас хазяїн вмер, i поховали.

– А тепер як?

– Воду носимо, бублики печемо.

Дiвчина було говорить спокiйно, стоїть свiжа – а тут б слухати нiяково: дивуєшся, як це вона живе довольна такеньки, що бублики пече… Бувають такi в бога!

Нам день минав, день розсвiтався, весна йшла грiючи; наближувалася зима з морозами – усе здавалося якось нудно, якось докучливо… Були в нас давнi радощi; були в нас старi сумування – до їх тепер душа не озивалася, не стрепехалося серце. Коли б!.. То б не так, зовсiм не так було! Тодi, як серце та душа живi, то вийдеш, забачиш дерево, що вже роки стоїть знакоме, а тут вiтаєшся: яке дерево! Зеленися, дерево, розвивайся! Отеє як шелестить! Глянеш на поля, на луги – якi поля, якi луги! Аж смiється щось в тобi…

А вже як життя лiчиш своє понедiлком та недiлею, то все тобi байдуже: що нове, то заклопоче тiльки спершу, а що старе, то вже таке старе буде, таке знайоме та безвишне!

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Три долi» автора Вовчок Марко на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XX“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи