Розділ «Х. АМ'ЯГНА»

Кинув погляд поперед себе на широкий степ гордий i смiливий Данко, кинув радiсний погляд на вiльну землю засмiявся гордо. А тодi упав i помер…

Люди поховали його з почестями i насипали над ним високу могилу. Хотiли покласти йому у груди i його серце. Але як тiльки волох дiткнувся до нього пальцями, воно розсипалось на iскри. Тому лiтають степом блакитнi iскри перед грозою.

В той час, як усе тарiйське вiйсько готувалося до зимiвлi, один курiнь з тисячi князя Славка вирiшив через кримськi степи до настання заметiлей добратись до свого роду, який жив селами зразу ж за Кримським перешийком. Вони i справдi благополучно подолали степи, але на перешийку були зупиненi Перекопом. За Перекопом засiли невiдомi вороги, хоча i в одежi слов'янськiй, але стрiляли в кожного, хто пiдходив до рову. А це в роду старiйшини Вушатого, в той час як кращi воїни десять рокiв воювали пiд Троєю, повстали раби на чолi з постiльничим Вушатого Кощiєм. Кощiй забрав собi жiнок Вушатого i став князем, а iншi раби побили мужчин, вiльних общинникiв, i забрали собi їхнiх жiнок. I оце зараз ополчення на чолi з князем Кощiєм стiйко боронило Перекоп, i воїни з куреня Скидана скiльки не йшли на штурм валу, все не могли його подолати. Тодi на Радi воїн на iм'я Хамхун сказав:

– Що це ми справдi воюємо з ними, наче з рiвними? Берiмо трiйчатi батоги – i гайда! Раби ще не забули, що таке трiйчатка!

I пiшли слов'яни на приступ iз трiйчатими пугами. Як тiльки воїни князя Кощiя почули свист батогiв, то покидали мечi i сулицi та, обхопивши голови руками, поставали на колiна. Раба Кощiя Скидан звелiв посадити в князiвське сiдло i пiд нагаями везти до становища. Там Кощiя ослiпили i прикували до казана з молоком, щоб вiн до кiнця своїх днiв збивав масло. З того часу повелася серед слов'ян приказка: «сiсти в сiдло Кощiєве», тобто загубити все.

В той час, як тар'ягни воювали пiд Троєю, забравши iз собою кращих витязiв, збiднiла Тарiйська земля на звитяжцiв. Прилетiв iз пiвнiчного краю Змiй Горинич iз своїм змiїним кодлом i полонив тарiйську люднiсть, наклавши на весь край i на кожен город чи село чорну покуту, через те, що Авхат забрав iз собою в похiд чарiвну бартку.

У мiстi Переяславi-на-Дунаї внадився Змiй красти дiтей з княжого роду i кидати їх у темницю. Пожурилися країнцi. Пiшов князь Палкий на вiйну з Троєю, а його чотирьох синiв i дочку Змiй украв. Там, де Змiй у свiй лiсовий палац ходить, – борозна вiд хвоста. Ходила одного разу Палова дружина, княгиня Яснослава, зеленим долом та набрела на поле червоного горошку. На тому полi деякi квiти ще квiтнугь, а знизу вже стручки. Проказувала княгиня Яснослава подумки таку молитву:

– Ягно-Вогненне Диво-Золота Оленице, спаси i помилуй мiй народ, мiй рiд! Дай менi снаги, щоб народити сина такого дужого, аби вiн змiг побороти Змiя Горинича i все його кодло.

Тут один стручок горошку трiснув, на простягнуту долоню княгинi Яснослави упала червона горошина. Взяла Яснослава i проковтнула ту горошину. А була та горошина не простою, бо як вiдчинив Тар'ягн колись скриньку з шершнями, де жила душа Золотого кабана, то сам розлетiвся на безлiч щасливих днiв для людей, а на землю упало три безсмертних краплi кровi iз безсмертного серця Тар'ягна – одна краплина стала зiгрiваючим вогнем для людей, друга упала в душу Лада i Лади i запалала невгасимою взаємною любов'ю мiж чоловiком i жiнкою, а третя впала на стебло гороху.

5. Року Божого 1154 до нової ери

Народила княгиня Яснослава сина i назвала його Котигорошком. Як виповнилось йому сiм лiт, прилетiв Змiй, щоб його забрати i кинути у темницю. Проте малий Котигорошко вперся, i Змiй не змiг вiдiрвати його вiд землi. Злякався Змiй i закляв Котигорошка, щоб вiн не мiг устати на ноги. Сидiв пiсля того Котигорошко в хатi на печi, хоча не переставав рости дуже швидко. Княгиня Яснослава плакала i благала:

– Ягно-Дивна-Жива, всеплодющая Мати,

допоможи моєму синовi устати,

Змiя дiстати,

своїх братiв i сестру iз полону визволяти.

Аж ось якогось часу, коли у князiвських покоях нiкого не було, заходить до них у хату бiлий-бiлий дiд та й каже Котигорошковi:

– Помилуй, Боже, бiдного старця. Котигорошко обзивається з печi:

– Хлiб на столi, дiдусю, вiдрiжте собi, а вода в кадубi – пийте на здоров'я, а я немощний: на ноги не можу встати, хоча руками обiддя гну.

-Як даси, сину, перед лицем Дарбога iменем Перуна три клятви, то ноги тебе носитимуть.

– Якщо, дiду, цi клятви княжого iменi достойнi, то я їх скажу.