Розділ «IX. КРАЯГН»

Краягн iшов далi за срiбним клубком, який став зовсiм маленьким. Нарештi клубок весь розмотався пiд калиновим кущем. В калиновому кущi стримiла Краягнова стрiла. Сiв Країн пiд кущем, розвiв ватру, засумував за братами, батьком-матiр'ю i сестрою. А серед усiх своїх братiв вiн умiв найкраще грати на сопiлцi. Ото i зараз зрiзав вiн калинову гiлку, зробив сопiлку та й заграв. А сопiлка вимовляє дiвочим голосом:

Грай, мiй любий Країне, грай,

Та не врази мого серденька вкрай,

Я ж у Змiя в неволi страждаю,

У золотiй клiтцi по той бiк Дунаю.

Переплив тодi Країн широкий Дунай, iде далi, а сопiлка вказує йому шлях. Прийшов до великого палацу. Зайшов у сiни – нiкого нема, зайшов у вiтальню – нiкого нема, зайшов до свiтлицi – теж нiкого нема, лише стоїть у свiтлицi золота клiтка, а в клiтцi сiра птаха. Вiн ту пташку за пазуху заховав та й рушив назад до Дунаю. Чує Змiй, що його кiнь iрже. Прибiг у стайню та й питає:

– Що сталося?

– Країн узяв пташку сiру iз золотим голосом.

– Чи можемо ми їх наздогнати?

– Можемо.

Наївся Змiй, напився, сiв на коня i за хвилю наздогнав Краягна. Забрав пташку i каже:

– Не уб'ю я тебе, бо ти ще молодий, але бiльше не приходь.

А Краягн йому:

– Краще миром вiддай менi цю пташку, бо це моя наречена, а як ти мене не знаєш, то я правнук Тар'ягна.

Але Змiй не послухав i знову зачинив пташку в золоту клiтку. Країн знову помандрував до палацу. Змiя знову вдома не було, але бiля палацу його племiнник, триголовий пес, прив'язаний. Сiв Краян неподалiк нього i заграв на сопiлцi колискову. Пес зачудувався, заслухався та й заснув. Країн заховав пташку за пазуху i – в дорогу. Знову заiржав кiнь. Наздогнав Змiй Країна, забрав пташку i хотiв його вогнем спалити, а Країн йому й каже:

– Що ж ти поспiшаєш мене вбити, коли ще моєї гри на сопiлцi не чув. – Та й почав грати. Та так гарно грав, що Змiй зачудувався i говорить:

– Я ще такої музики зроду-звiку не чув, але кажу тобi востаннє: за третiм разом тебе не помилую.

Сiв Країн та й зажурився. Коли настав вечiр, лiг у позу найбiльшої Божої благодатi i помолився Ягнi.

– Ягно-Лелю-Бережо, Боже наш милостивий i єдиний, порадь менi на цьому свiтi, як здобути Солов'ївну, Тар'я!