Розділ «VI. СЛАВ'ЯГН»

Тим часом Слав'ягн, Вол'ягн, Кiмар'ягн i Краян iшли далi за срiбним клубком ниток. Довго чи не довго iшли, довела їх срiбна нитка до Великого Лугу. Нарештi клубок привiв їх до високого дуба, який рiс на кручi. На дубi сидiла Лелека i тримала в дзьобi золоту стрiлу Тар'ягна. Хотiв Слав'ягн забрати стрiлу, коли ж Лелека злетiла в небо. Затряс Слав чарiвною кантаркою, i з'явився Тар'ягнiв крилатий кiнь. Сiв вiн на того коня i почав ганятися за Лелекою. А та Лелека та впала в болото. Прийшов Слав'ягн до болота, а там сидить велика зелена жаба iз золотою короною на головi i золоту стрiлу в ротi тримає. Пiдiйшов Слав до неї, хотiв стрiлу забрати, а вона йому каже:

– Ось i є в тебе жона – жаба зелена, князiвна.

Сiв Слав та й зажурився, а Вол'ягн до нього:

– Ти, Слав'ягне, не журися, знайшов ти свою суджену, а тепер помолися Лелi, нашiй праматерi та її лицям, то, може, вона тобi пiдкаже, як цiй жабi людську подобу повернути, а ми пiдемо свою Долю шукати.

Та й пiшли собi далi.

Узяв Слав'ягн ту жабу на руки й принiс у курiнь. Як тiльки Дарбог-сонце стало за овид ховатися, сотворив вiн до Лелi палку молитву. Ось сонце за обрiй сiло, Жаба стала прекрасною дiвчиною з русявим волоссям, синiми очима i бiлим-бiлим тiлом, яке ледь-ледь свiтилось у темрявi. Почав Слав'ягн з нею жити, а одного разу, коли жiнка спала, вiн устав уночi i вкинув у вогонь її Жаб'ячий кожушок. Як устала Жаба, огледiлась, аж кожуха нема. Запитала вона Слав'ягна:

– Чи ти, Славе, не бачив моєї одежi?

– Я, – каже, – шкiру спалив.

– Ох, що ж ти наробив, княже?! Якби ти її не займав, я б пiсля першої дитини була б людиною i вже довiку була б твоя. А тепер знай, що здiйснилось провiщення моєї матерi Славути: її чоловiком був колись витязь Троян. Вона говорила, що прийде до мене таргiтаїд Слав'ягн i буде менi за чоловiка. Але я зачаклована Триголовим ведмедеголовим мiдноголовим злим змiєм ще в утробi матерi бути Жабою до першої дитини. Того змiя убив у двобої мiй батько Тар'я. Все це робиться з волi Ягни, яка веде нас через перевтiлення до єдностi. Бiльше я нiчого не знаю. Тепер, коханий Славе, треба нам розлучатися, може, назавжди. Прощавай, шукай мене у тридев'ятiм князiвствi у Баби Ягни.

Махнула рученьками, перекинулась Лелекою i полетiла.

Довго князь Слав побивався за жiнкою, а тодi пiшов її шукати. Iде та й iде, коли назустрiч йому дiд, наче молоко, сивий. То був Дiдо-Всевiдо.

– Здоров, Славе, – каже, – куди Бог несе?

– Iду, – каже, – дiдусю, свiт за очi, шукати своєї жiнки. Вона десь у тридев'ятiм князiвствi у Баби Ягни. Але я не знаю, де те князiвство, чи ви, дiдуню, не знаєте?

– Чому не знаю, знаю.

– Скажiть, будьте ласкавi, i менi.

– Я тобi скажу, а ти прийми моє слово до серця. Дiйдеш до отого найвищого дуба, стань пiд ним i щиро помолися Лелi. Якщо твоя молитва щира, то вдосвiта впаде до твоїх нiг клубочок iз ниток, що зсуканi з Лелiв – променiв Дарбога. То буде знак Ягни, що вона дає спосiб знайти жiнку i бути з неї щасливим.

Три днi молився Слав пiд дубом i за цей час нiчого не їв, лише пив воду iз струмка, що тут пробiгав. На третю нiч, удосвiта, впав йому до нiг клубочок ниток, зсуканих iз сонячних променiв, та й покотився перед ним.

Iде Слав таким густим лiсом, що навiть удень темно. Зустрiчається йому Ведмiдь. Слав'ягн розмахнувся сулицею, хотiв його заколоти, а Ведмiдь йому й каже:

– Славе, княже, не бий мене, я тобi у великiй пригодi стану.