Розділ «Х. АМ'ЯГНА»

Спав Кий день, спав другий, на третiй прокинувся – аж прив'язаний. Нема нi братiв, нi скарбу, лише булаву вони не змогли пiдняти. Вiн плечi напружив, пута розiрвав i дуба з землi витяг. Пiдходить до рiдного дому, аж чує – брати прийшли вже та й розпитують у матерi:

– А що, мамо, чи були у нас ще брати i сестри?

– Та як же! Син, Котигорошко був, що його люди Києм прозвали, та пiшов вас визволяти.

Вони тодi:

– Оце ж ми його прив'язали, треба iти одв'язати, – кинулись до дверей, а Кий у дверi заходить та й каже:

– Добридень, рiдна матусю, i ви, браття.

Тут брати один поперед одним почали йому докоряти, що вiн їм не признався, а Кий i каже:

– Ви не могли знати, що я ваш брат, але ви знали, що я Змiя вбив i вас визволив iз довiчної темницi. Грiх за добро платити злом. Не бiйтесь за себе, бо я маю на собi обiтницю нiкого нiколи iз свого роду-племєнi не вбивати, i усiм людям так скажiть, що проти мене зле помишляють. Дайте менi обiдати, моя рiдна мамо, та ще сухарiв у торбу, бо я пiду козакувати, розуму та слави серед народу тарiйського пошукати.

Переночував Кий удома, а вранцi торбу за плечi, кия на плечi та й пiшов з дому. Хотiв, правда, взяти коня з батькового табуна, та якому коневi руку на гриву не покладе, кiнь на переднi ноги присiдає. Так пiшки i пiшов. Iде собi та й iде, коли, не доходячи мiста Галича, бачить: i звiдси гора, i звiдти гора, а мiж тими горами чоловiк руками i ногами розiп'явся i тi гори розсовує. Каже Кий:

– Боже, поможи!

– Дай, Боже, здоров'я!

– А що то ти, чоловiче, робиш?

– Гори розпихаю, щоб дорога була.

– А куди ти йдеш? – питає Кий.

– Щастя шукати.

– Ну, то i я туди. А як тебе звати?

– Вернигора, а тебе?

– Мати Котигорошком звала, а як пiдрiс, люди Києм назвали. А взагалi-то я Тар'я-Країн-Пал-Котигорошко-Кий.

– А батька твого чи не Палким звали?

– А таки Палким.