Розділ «V. САР'ЯГН»

Як заповiв їм батько, Сарм, Слав, Волн, Кiмар i Країн вийшли вранцi на берег рiки Вардани, взяли по черзi Тар'ягнiв лук, i кожен пустив з нього стрiлу. Першу стрiлу ухопив Лебiдь i понiс, другу стрiлу ухопив Бусол i понiс, третю стрiлу вхопила Горлиця, четверту – Галка, п'яту – Соловейка. Кинула Ам'ягна на землю великий клубок срiбних ниток, i вiн покотився. Iз Тар'ягнового бойового обладунку Ама дала Сарму меч i щит, Славу – чарiвну кантарку, Волину – спис, Кiмару – лук i стрiли, а Країновi – булаву.

Пiшли брати у путь-дорогу. Iшли вони за срiбною ниткою та й iшли i пiдiйшли до високого бiлого каменя-стовпа, що з одного боку його обмивала Дон-Бережа, а з другого був високий берег, порослий дубовим лiсом. На тiй бiлiй скелi сидiла Лебiдка i тримала у дзьобi золоту стрiлу. Послали вони до вежi Кiмара, який розумiв мову птахiв, i звiрiв, i риб, запитати, як шукати Сармову суджену. Сказала Лебiдка Кiмаровi:

– Ви своєму братовi не допоможете, а повинен вiн сам мене здобути – у красну дiвку обернути: то я й стану йому за дружину.

Попрощались брати з Сармом бiля Бiлої Вежi i рушили далi за срiбною ниткою, коли ж Сар'ягн обернувся до вежi, то нiкого на нiй не побачив. Пiшов вiн у дубовий гай, щоб роздобути собi щось iз їжi. А на той час була у цьому гаю вiйна птиць iз звiрами. Колись була птиця Жайворон князем над птицями, а князем над звiрами – Миша. Мали вони спiльне поле. Як уродило поле, почали зерном дiлитись, одне зерно виявилось зайвим. Миша i каже: «Я перекушу його надвоє», – та взяла зернину в зуби i втекла в нору. Тут князь Жайворон збирає всiх птиць, щоб воювати, а князь Миша скликає усiх звiрiв. Бились цiлий день – на нiч стали на вiдпочинок. Тодi Миша згадала, нема на вiйнi мурашок. Вiн загадав мурашкам, щоб вони полiзли на дерева, де спали птицi, i повiдгризали їм пiр'я бiля крил.

На другий день знову почалася вiйна. Тiльки який птах iз дерева хоче злетiти, тут же падає на землю, а звiрi його i розiрвуть. Один Орел бачить, що така справа, – сидить, не злiтає. Аж тут iшов Сарм. Вилiз на дерево, пiдняв меча, хотiв Орла втнути, а Орел i просить:

– Не бий мене, витязю, я тобi у великiй пригодi стану. – Сар'ягн опустив меча, а тодi знову пiдняв. – Вiзьми мене краще та пiдгодуй, доки крила не виростуть. – Сарм опустив меч, а тодi знову пiдняв, вагаючись. Орел знову каже: – Я тобi у великiй пригодi стану.

От тодi вклав Сарм меч у пiхви, зняв Орла з дерева та й став його годувати. Рiк готував сирим м'ясом. Через рiк Орел йому каже:

– Пусти, полiтаю, випробую, чи виросли вже в мене крила.

Пустив його Сарм. Орел лiтав-лiтав та й прилетiв опiвднi.

– Ще мала в мене сила, ще рiк годуй.

Ще рiк годував його Сарм сирим м'ясом, i знову попросився Орел полiтати. Лiтав-лiтав цiлий день, а увечерi прилiтає i каже:

– Ще мала в мене сила, ще рiк годуй мене.

Сар'ягн i каже Орловi:

– Скiльки ж iще менi тебе годувати, коли я мушу йти шукати свою наречену, жiнка менi в хатi потрiбна.

Орел йому й каже:

– Добре, витязю, по землi пiшки ходити-дибати, долю шукати, а ще краще понад землею орлом лiтати – долю виглядати.

Ще рiк годував Сар'ягн Орла сирим м'ясом, а тодi Орел i каже:

– Сiдай на мене.

Сiв Сарм на Орла. Орел пiднiс його аж у хмару, а потiм упустив. За лiктiв двiстi вiд землi пiдхопив Сарма та й запитує: