Розділ «Х. АМ'ЯГНА»

1. Року Божого 3000 до нової ери

Коли Сар'ягн (внутрiшнiй вогонь), Слав'ягн (славний вогонь), Вол'ягн (водяний вогонь), Кiмар'ягн (сплячий вогонь), Краягн (красний вогонь) пiшли шукати свою Долю, Ам'ягна (вогонь, який живе через поїдання), їхня сестра, залишилась сама. Вiд батькiв у спадок їй залишився чарiвний пояс Тар'ягна i таке провiщення. Якщо цей пояс iз притороченим на кiнцi позолоченим коров'ячим рогом хоч одну добу поносить дiвчина, то у звичайний строк вона народить дитину – дiвчинку. Якщо коров'ячий рiг пiднести до губiв, то в ньому з'явиться священний напiй, один раз ковтнувши якого, жiнка стає непереможною поляницею-войовницею.

Отже, вiд Ам'ягни i пояса Тар'ягна пiшов рiд амажонок, i в цю країну не потрапляв живим жоден мужчина, лише витязь роду Краягна по iменi Пал-Котигорошко-Кий, який народиться дуже не скоро, зможе побороти княгиню з країни амажонок.

Столиця амажонок Варта красувалася на березi рiки Вардани неподалiк вiд гирла. Мiсто обнесене кам'яним муром i сiмома брамами i надбрамними вежами. Брама Ам'ягни головна i виходить до рiки Вардани; потiм брама Сар'ягна iз висiченим у каменi мечем над нею; брама Слав'ягна iз висiченою у каменi головою коня Тар'ягна; брама Вол'ягна iз висiченим у каменi списом; брама Кiмар'ягна iз висiченим луком та стрiлами i брама Краягна iз висiченою булавою над нею. Сьома брама – брама Лелi-Ягни виходить на Священне поле i гай, який вiддаляється вiд рiвнини старицею рiки Вардани. Цей острiв був обгороджений щiльно вкопаними високими дубовими палями, якi обросли густим колючим чагарником. Посеред дубового гаю – невелика i немала галявина, а посеред галявини – величезний священний дуб. А пiд дубом стояв залiзний теремок. Теремок був без вiкон, але всерединi стiни його свiтилися м'яким срiбним свiтлом. У теремку стояло широке ложе, а на вiзерунчастiй спинцi лiжка висiв пояс Тар'ягна. До теремка помiж кущами лiщини, дикої рожi, бузини, глоду, калини вела втоптана стежка. Кожну нiч сюди приходила жiнка або дiвчина з мiста Варти, щоб одягти пояс Тар'ягна i поспати в ньому. Коли жiнка лягала на лiжко, свiтло в теремку пригасало i починалося чудодiйство. Поспавши, жiнка ковтала iз Священного рога i купалася в Священному озерi, котре утворювалось у невеличкому ярку, а з озера теж витiкав струмок i тiк у Вардану. У цiй заводi колись давно купались Ладо i Лада.

Раз на мiсяць до теремка приходила Велика княгиня на молитву i раз на три роки, щоб одягти пояс i народити. Як тiльки перша дочка Великої княгинi досягала 25 рокiв, вона йшла у Священний гай i, ставши непразною, приймала посвяту у Великi княгинi. Всi iншi дiвки починали ходити у Священний гай iз 18 рокiв. Коли ж Велика княгиня помирала ранiше, нiж її першiй дочцi виповнялося 25 рокiв, Велику Княгиню обирало вiче.

Амажонки добре скакали на конях, вправно кидали списи, яких до коня було приторочено два, добре володiли мечем та ножем. На тiлi пiд час походу поверх одежi носили лускатий або кiльчастий бронзовий панцир, перехоплений у поясi не дуже широким шкiряним ремiнцем, що був поцвяхований вiзерунком. До ременя на позолоченому мiдному ланцюжку був причеплений золочений коров'ячий рiг для пиття – точна копiя священного рога Тар'ягна. Далеко по свiту розкотилася слава про амажонок як про непоборних войовниць.

Отож одного разу у княгинi Роксолани народилась дочка. З першого дня народження вона була дуже гарною. Назвали її Красулею. Вона була така гарна, що коли виходила iз княжих покоїв i йшла на вежу Ами, щоб помилуватись далеким морем, усi жiнки кидали роботу i дивились на неї.

Усi амажонки були або русявими, або чорнявими, або бiлявими – згiдно трьох лиць Трояна. Красуня волосся мала бiле, як вибiлений льон, брови i вiї чорнi, очi – синi-синi, а колiр обличчя свiтло-смуглявий. В її свiтло-блакитнi очi не можна дивитись, бо вони були безкiнечно бездоннi, здавалось, що за ними починається Нiщо, зваба в них змiшувалась iз прекрасною байдужiстю i холоднiстю. Лице її, на перший погляд блiде i прозоре, освiтлювалось iз середини спалахами кровi.

У призначений звичаєм час пiшла Велика княгиня Роксолана у Священний гай. Надягнула пояс i лягла на лiжко, щоб побути нiч у єднаннi з Богом. Лежала вона, розкинувши руки-ноги i, заплющивши очi. пї тiло налилося солодкою мукою, зникла склепiнчаста стеля теремка iз зображенням Дерева життя. Пояс охопив її всю – вiд п'ят до кiнчикiв волосся на головi, її лоно затремтiло, наче вода пiд легеньким вiтром i гарячим сонцем; i було їй таке провiщення: «Вiд часу, як народилася Красуля, починається занепад держави амажонок. Праправнучка дочки, яку Роксолана народить пiсля цiєї ночi, пошлюбиться iз мужчиною з роду Краягна. Вiд цього шлюбу пiде могутнє плем'я роксоланiв-гунiв.»

На другий день тяжко зажурена ходила Роксолана по своїх пишних князiвських покоях. Шкода їй було, що дочка, яку вона мала народити, втратить священний пояс i змушена буде пiдлягати ненависному чоловiковi. Вирiшила Роксолана, що винна у всьому Красуля, адже з її народження i починається занепад. Зiбрала Велика княгиня Роксолана найстарших жiнок-волхувальниць i розповiла їм про свою печаль. Нiчого не сказали їй ворожки, лише найстарiша прорекла:

– Ти, Роксолано, наймудрiша серед нас, роби як знаєш. Але кому iз нас хоч раз вдалося змiнити волю Ягни? Наше волхвування у вгадуваннi помислiв Божих, у вимолюваннi Божої прихильностi. Молитвою ж ми лише вiдганяємо злих i прихиляємо добрих Духiв. Наш закон забороняє тобi смертельно карати свою дитину, бо тодi i сама помреш.

Три доби думала Роксолана i нарештi придумала. На березi моря теслi спорудили невеликий корабель на одне вiтрило, поставили туди води i їжi на три днi. У червоному покривалi занесли Красулю, пустили кораблик на море, а линву перерубали. Вiтер дув з берега, на морi починалася буря, i нiхто не сподiвався, що цей кораблик далеко запливе. Коли Красулю спустили на воду, їй було 24 роки i незабаром вона мала iти у Священний гай, щоб одягти пояс Тар'ягна.

Два днi носив вiтер суденце, на третiй день його помiтили греки iз свого корабля «Арго». То аргонавти на чолi з Гераклом якраз пливли по пояс Тар'ягна у країну амажонок. Аргонавти побачили, що маленьким корабликом нiхто не керує, i захотiли його упiймати, але вiн танцював на високих хвилях, можливо, Морана вiдштовхувала його вiд «Арго». Тодi аргонавти кинули жеребок, i героєвi Афiн Тезею випало плигнути в море i вплав досягти суденця. Швидко доплив вiн до кораблика i як тiльки взявся за борт, обидва кораблi стали поруч. Зачудованi аргонавти дивились на дiвчину небаченої краси, i їхнiй некерований корабель крутила на одному мiсцi морська течiя. У лляному волоссi мала Красуля кiстяний гребiнь, золотом оздоблений. Лежала вона на дубовому ложi, яке з чотирьох кутiв прикрашали чотири золотi птахи, i яскравi рубiни полум'янiли у пташиних очах. пї пурпуровий плащ iз тонкого ягнячого руна був застебнутий лише на одну срiбну брошку з вкрапленням золота. З-пiд плаща виглядала тонка зелена сорочка, вишита золотом, на грудях намисто в три разки i золота гривна на шиї iз дивними звiрами. Сонячнi променi осявали її, тому слiпуче виблискувало золото i самоцвiти, але не могли вони заслiпити сяєво прекрасного обличчя. Барва її волосся була нiби пелюстки бiлої ромашки, розсипанi по вузьких опуклих плечах, i дiвочi перса, наче два повних мiсяцi, сходили з-за викоту сорочки. Бiлi, як снiг, що випав за одну нiч, руки визирали по плечi з-пiд плаща i закiнчувались пещеними вузькими долонями з довгими непорочними пальцями. Щоки – нiжнi i гладенькi, як гiрська наперстянка. Брови ж такi чорнi, нiби спина жука, зуби – наче дощ перлинний. Очi блакитнi, як лазурит, вуста повнi, наче нiжнi пелюстки рожi. Бiлi, як морська пiна, стегна її i тiло на дотик здавалися нiжнiшi за лебединий пух. Колiна мала круглi, i повнi видовженi литки, i невеличкi ступнi з довгими бiлими пальцями та округлими рiвними п'ятами. Промiння любовi грало в її очах, радiсть палала на щоках, то червоних, як кров теляти, то вкритих бiлiстю снiгу. Голос її був лагiдний, крок плавний i велична князiвська хода. Вона була найвродливiшою з усiх жiнок, якi будь-коли з'являлись на свiтi перед очима мужiв. Усi жiнки можуть бути привабливi, доки їх не порiвняєш з Красулею. Коли мужчина потрапляв на неї зором, навiть загроза смертi зараз же або через нiч спiвжиття з нею не спинили б його бажання злягтися з красунею. Весь свiт зникав зi свiдомостi, з усiма його заборонами, тiльки вона одна, Красуля, панувала.

Лише Тезей не втратив тями вiд цiєї чаруючої вроди, а пiдiйшов до дiвчини i затулив її лице краєм пурпурового плаща. Аргонавти зразу почали рухатись. Вони помолились Зевсу Громовержцю, думаючи, що до їхнiх рук потрапила одна з нереїд, а Геракл розпорядився, щоб їй на носi корабля зробили хатку i щоб Тезей за нею пильнував, бо тiльки його не паралiзувала її зваблива краса. Вiн прислуговував Красулi i говорив з нею, але ближче, нiж на крок, вона його не пiдпускала, бо мала вiдразу до мужчин i разом з тим була такою грацiйною i сильною, що марними були всi його спроби до лагiдностi додати силу, щоб вона йому пiдлягла. Красуля розповiла аргонавтам, що вона амажонка. Тодi Тезей став розпитувати в неї про пояс Тар'ягна, по який їде Геракл з аргонавтами. Амажонка сказала, що лише з її допомогою Геракл зможе взяти пояс, який вона мала скоро одягти. Ще 93 днi плив «Арго» до берегiв країни Артанiї, i за цей час Красуля закохалася в Тезея, бо це був красивий, ставний, славний грецький герой, i їй першiй з-помiж амажонок довелося побути пiд одним дахом так довго iз чоловiком.

Коли «Арго» наблизився до берега, йому назустрiч виплив корабель iз амажонками, i вони повели «Арго» в гавань. У гаванi стояв палац на три поверхи, на кожному поверсi була одна зала i десять кiмнат, де амажонки приймали гостей. Пiсля того, як аможонки дiзналися про мету приїзду аргонавтiв, на Малiй радi вирiшили їх погубити, бо пояс вони вiддати не могли. Домовились, що назавтра Геракл зi своїми супутцями пiде до Священного гаю по пояс, а тим часом уночi засiяли поле зубами непереможного Золотого кабана. Проте вночi Красуля повела Геракла на берег моря, де вiн запалив вогнище i принiс у жертву Ягнi бiлого коня, випив чарiвного трунку, що його приготувала Красуля, i намастив тiло чарiвною маззю, яку йому теж приготувала Красуля, бо вона була також i неперевершеною волхвувальницею.

На другий день уранцi аргонавти вирушили до Священного гаю по пояс. Попереду Геракл iз своєю величезною палицею. Як тiльки Геракл ступив однiєю ногою на Священне поле, встала з чорнозему шеренга величезних закутих у крицю воїнiв. Лише Геракл мiг з ними битися, iншi ж герої зразу вiдступили. Могутнiй Геракл кожним ударом палицi валив на землю одного за одним воїнiв, стршнi ж удари по тiлу Геракла тамувала чарiвна мазь Красулi, i Геракл вiд тих ударiв не вiдчував болю, лише втому. На кожен крок Геракла iз землi вставала залiзна шеренга, так що до вечора Геракл дiйшов лише до середини поля i увечерi, зморений, повернувся на «Арго», щоб назавтра продовжити бiй.

Тим часом наступила нiч, коли Красуля могла безборонно iти у Священний гай, тому нiякi обереги їй не завадили, вона вiльно пройшла в гай, забрала пояс Тар'ягна i втекла до аргонавтiв, якi тiєї ж ночi вiдпливли. Велика печаль, велике горе, велика гризота i велике зло охопило амажонок, коли вони про це дiзнались. Спiшно спорядили кораблi, посадили на них кращих войовниць i на чолi з княгинею Роксоланою погналися за «Арго». В яку землю не припливали амажонки, мiсцевi жителi їм казали, що аргонавти пiвдоби тому як вiдпливли. Тим часом «Арго» заплив до Мiкен, i Геракл вiддав пояс Тар'ягна царевi Мiкен Еврiсфею, якому Геракл змушений був служити. Еврiсфей дав пояс своїй дочцi, але, коли вона його одягла, вiн її так здушив, що лише Красулi дався себе розняти. Еврiсфей перелякався i сказав, щоб пояс залишився у Красулi, а Красулю разом з поясом забрав герой Афiн Тезей, щоб одружитися з нею. Не встигли вони приготуватися до вiнчання, не встиг народ Афiн вiдсвяткувати повернення Тезея, як вiйсько амажонок обложило Афiни i взяло їх штурмом. Афiняни заховалися в Акрополi. На горбi Ареопагу Роксолана поставила свiй княжий намет. Настав день рiшучої битви. На допомогу афiнянам зiйшлися жителi навколишнiх сiл. На чолi афiнського вiйська став Тезей, а поряд з ним у грецькому бойовому обладунку i в закритому шоломi – Красуля. Цiлий день не вщухала битва, i вже перемога хилилася на бiк амажонок. Роксолана метнула списа у Тезея, проте вiн потрапив у шию коня Тезеєвого джури. Роксолана метнула другого списа, i вiн, спрямований рукою Богинi Долi, потрапив джурi в шию, розiрвавши ремiнець, яким крiпився шолом, i сонну артерiю заразом. Впав джура навзнак зi здибленого болем коня, i далеко покотився шолом, випустивши з полону слiпучо-бiле волосся Красулi та її прекрасне обличчя, яке вже пiдсинювала Смерть. Роксолана тим часом зняла з Красулi пояс, а у воїнiв, якi билися довкруж, коли вони побачили лице Красулi, опустились руки iз закривавленими мечами. Бiй поволi вщух. Сторони замирились. Амажонки насипали над своїми полеглими високу могилу i вiдступили на кораблi. Велика гризота напала пiсля цього на Роксолану вiд того, що Красуля загинула вiд її руки.

2. Року Божого 2532 до нової ери

Вийшли старiйшини, князi i волхви п'яти родiв Тар'ягна на Священнi Путi, i нiхто з навколишнiх племен, якi жили за законами Ягни, молились її перевтiленням, не мав права напасти на людей, якi йшли i їхали, несучи поперед себе бiлий бунчук iз хвоста i гриви Священного коня, принесеного в жертву Велесу. Зiбрались вони в урочищi Священнi Путi, що в долинi Днiстра-Бережi, бiля струмка з цiлющою водою. Принесли священнi жертви Ягнi-Лелi-Бережi, послухали бувальщини про подвиги Тар'ягна, i старiйшина з роду Сар'ягна, як найдревнiший серед старiйшин, махнув рукою козаковi бiля литавр. I зарокотали литаври, i ущух гомiн Ради, i почав Добролик: