Розділ «XVII. ПОДIЇ»

1. ПОХОРОН

Якщо людина здорова i вела розумний спосiб життя, вона живе довго i смерть до неї приходить як сон. Серце повiльно замирає i душа лине до Ягни. Таких людей мало. Бiльшiсть зловживає земними благами або зловживали чи грiшили їхнi батьки чи дiди, завiвши спадковi хвороби, тому кожному зокрема Бог посилає смерть вiдповiдно до заслуг. Полегшення перед лицем смертi дає людинi те, що пiсля неї залишились дiти, внуки i правнуки, i в земному життi вона правдиво є безсмертною, отож постарiле тiло просить до себе земля, а душа лине в Рай.

Найпочеснiша для арiйця є смерть у бою за благо народу країни Араяна. Коли арiєць гине як герой, його душа сiм разiв переселяється в тiло внукiв i правнукiв.

Коли помирає стара людина, то вона це вiдчуває i просить, щоб родичi i сусiди прийшли попрощатися. Особливо тих, з якими мала ворожнечу. Помираючий говорить:

Даруйте, якщо кому свiдомо чи по необачностi заподiяв зло, i по перше, i по друге, i по третє.

Той, до кого звертаються, i вiн дiйсно гнiвався, говорить:

– Прощаю вам, хай вам Бог простить, i по перше, i по друге, i по третє.

В той час як людина вмирає, не можна плакати, щоб смерть була легшою. Умираючому дають у руки свiчку. На столi ставлять воду в мисцi, щоб душа скупалася, як вийде з тiла, i охолодилася. Як тiльки людина вмре, зразу дають знати у мiсцевий Храм, i дзвонар ударяє в дзвони. Дзвонять по мерлецевi три рази: вранцi, в полудень i увечерi.

Коли покiйник розлучився з душею, йому закривають очi, а хто-небудь з бабiв цiєї родини iде кликати чужих баб, двi чи три, убирати покiйника. Зайшовши в хату до тiєї баби, яку закликають прибирати мерлеця, вiсниця каже:

– Добрий день.

Почувши вiдповiдь на привiтання, говорить:

– Панi Марiє, прийдiть, будьте ласкавi, до нас допомогти убрати покiйного. (В народi заведено не вiдмовляти у допомозi сiм'ї, у якої покiйник).

– А кого у вас Бог прибрав?

– Та, такий-то Богу душу вiддав.

– Царство йому небесне, – i покладе на груди криж.

Родню померлого сповiщають як через своїх, так i через чужих. Стороннiх людей навмисне не сповiщають. Сусiди i люди з кутка приходять прощатися по добрiй волi. Похорони, по можливостi, роблять на другий чи на третiй день пiсля настання смертi. Запрошенi баби знiмають померлого з постелi i кладуть на розiслану солому. Одежу роздирають, а тодi знiмають. Обмивають теплою водою з милом чужi баби, з близьких рiдних нiхто тiла померлого не торкається, якщо без цього можна обiйтися. Шматок мила повинен бути непочатий. Якщо померлий не хворiв заразною хворобою, одежу, постiль i мило вiддають бабам, якi мили тiло. Воду вiд миття разом з волоссям вiд пiдстригання, i обрiзаними нiгтями, а також гребiнець, яким розчiсували, виливають у яму у такому мiсцi, де не ходять люди i скотина та закидають землею. Стару непотрiбну одежу померлого складають посеред двору i спалюють, ту, що ще добра, перуть, чистять, i її можна носити.

Близько покутi лаштують мiсце для тiла, яке буде там лежати для прощання. Тiло кладуть на лавi чи на зiставлених ослонах. Спершу лава, а чи покладенi на стiльцi дошки, застеляється сiном, яке потiм обгортається бiлим простирадлом. Потiм на нього кладеться одягнутий мерлець головою до покутi, а ногами до дверей. В головах мерлеця ставиться карафка, повна зерна, у зерно вставляється свiчка. Свiчка запалюється i змiнюється, коли догорає, гаситься, як тiльки труну з померлим винесуть з хати.

Померлого чоловiка одягають у чисту бiлу сорочку i темнi штани, на ноги одягають шкарпетки, якщо є така можливiсть, одягають пiджак i взувають у мешти.

Померлу жiнку одягають у чисту одежу, як i при життi: сорочку, плаття, светр темного кольору. Коси не заплiтають, а вкладають пiд голову. Голову зав'язують темною хусткою попiд бороду, тодi через лоб i понад вухами червоною стрiчкою, а чи тонкою червоною шаллю.