TextBook Трагедія 3-ої дивізії
Згідно з наказом, дивізійна колона вишикувалася на шляху, в напрямку на с. Стадниця — Високе, о год. 6-ій ранку, готова до негайного вимаршу. Було ще темно. Хуртовина минула, але мороз був дошкульний, різкий ледяний вітер іще збільшував його. Кінна сотня 9-го Стрілецького полку рушила вперед аванґардом, сподіваючись, що за якісь півгодини-годину, дивізійна колона піде вслід за нею. У Животові залишилася кінна сотня 8-го Чорноморського полку. Вона мала вирушити арієрґардом після того, як вимаршує дивізійна колона. Віддаль від колони до арієрґарду була приблизно один кілометр. У північному напрямку, звідкіля сподівалися ворога, вислано кінні стежі. Усім боєздатним воякам наказано бути готовими до бою. Полк. Крат повідомив полк. Трутенка, що дивізійна колона готова до вимаршу і чекає на його прибуття, або наказ вимаршу.
Коли минула 7-ма година, а Комдива все ще не було, полк. Крат знову послав до нього, в містечко, посланця з пригадкою, що колона чекає на наказ вимаршу й без потреби мерзне, але полк. Трутенко не з'явився й не дав наказу вирушити. Одне й друге пригадування вів просто зіґнорував. Минула ще одна година, потім друга і третя. Третя прнгадка мала ті самі наслідки. К-ир дивізії все ще залишався в Животові й не давав про себе знати.
Старшина й козаки змерзли до кісток. Вони тупали ногами, махали руками, підскакували, щоб не замерзнути. На возах мерзли хворі на тиф. Ситуація стала загрозливою, бож денікінці безсумнівно вже наближалися до Жнвотова. Коли на протязі кількох годин не повернулися ті кінні стежі, що їх вислано в північному напрямі, відкіля мали прийти дешкінці, передчуття небезпеки збільшилося. Лише після того, як полк. Крат інтервеніював особисто й перестеріг, що затримання вимаршу може скінчитися трагедією, полк. Трутенко дав нарешті наказ вимаршу. Замість 6-ої години райку, колона нарешті вирушила між 12-ою і 1-ою по полудні…
"Те, що не вернулися наші кінні стежі, особливо турбувало сот. М. Чижевського з гарматної бригади. Як тільки колона вирушила, він, без слова кому-будь, вирвався з колони й погалопував ліворуч під колони, в тому ж напрямі, куди були вислані перед тим кінні стежі. Зупинившись на недалекому горбику, він глянув на північ і, миттю повернувши коня, понісся на повний кар'єр назад до колони. Ще не доїхавши до неї, крикнув: "Кіннота ліворуч!"
За цей час колона встигла була дійти від Животова на віддаль не довшу, як пів кілометра. Зорієнтувавшись, що ворог, хоч його не було ще видно, атакує, полк. Крат подав своїм громовим голосом команду: "До бою!" — і зупинив свого коня. Колона рівнож стала. Кулеметники кинулися до кулеметів, а боєздатні вояки схопилися за рушниці, що їх поклали були на вози, щоб погріти руки. Але не почулося жадного стрілу: вода в кулеметах замерзла, а задубілі від морозу руки вояків із рушницями відмовляли послуху"… (Ген. О. Вишнівський. "Трагедія 3-ої дивізії Армії УНР", стор 14). Тимчасом ворожа кіннота, з диким вигуком, наближалася в кар'єрі до дивізійної колони. Вона атакувала двома лавами. Була це Сводна Кавказька дивізія.
"Прибилзно на 400 метрів від дивізійної колони, друга лава дігнала першу і влилася в неї. У повітрі блиснули шаблі й денікінська кіннота одною широкою розстрільною, з криком "ура!", в кар'єрі заатакувала, з віддалі, здавалося, нерухому й начебто загіпнотизовану колону. Але, це тільки так здавалося. Кулеметники гарячково намагалися пустити в рух кулемети; задубілі пальці інших вояків не могли дати собі ради з натиском на язичок рушниці. А зловороже "а!а!а!" все голосніше, а шаблі виблискують усе ближче і ближче… Ось ворожа кіннота вже біля самих возів. Нема як боронитися… Господарі, що були за фурманів, поховалися під возами. Деякі козаки пішли за їхнім прикладом, свідомі того, що рубати будуть перших, кого зауважать. Хтось розпачливо крикнув: "Хлопці! Комдіш тікає!.
Вони летіли на нашу колону певні своєї перемоги над безборонними. Були подібні до тих вовків, що кинулися на отару овець. Вправною рукою почали рубати кожного, на кого налетіли. Першими жертвами впали ті, що були все ще за кулеметами і ті, що мали рушниці в руках — ті самі, що не встигли натиснути закляканими пальцями на язички рушниць. Шлях біля возів почервонів кривавими плямими… Жахлива сцена, що резігравалася на шляху, змусила декого до втечі. Намарне! Їх доганяли на конях і одним ударом шаблі клали трупом на землю.
Кілька кіннотників під'їхало до критого екіпажу, що в ньому були хворі на тиф старшини мого полку — сот. Григоренко і хор. Філь. Один із денікінців заглянув до середини екіпажу.
— Нікто, как петлюровскіє комісари — обернувся він до своїх.
— Віш, как в екіпаже розвалілісь! — додав і крикнув — "Вихаді!" Хорі старшини не ворухнулись.
— Ти что с німі церемонішся! — почулося — витасківай за ноґі!
Одного за другим, хворих витягли з екіпажу. При тому обидва старшини вдарилися головами об шлях. Спочатку їх пробували зарубати, але тому, що рубати лежачих було незручно, вони добили хворих стрілами в голову…
— Що мене найбільше здивувало — казав мені пізніше козак мого полку, Магаляс, якому пощастило переховатися під возом, а потім утікти з полону — так це те, що обидва хворі старшини, хоч і були притомні, навіть не крикнули, тільки перенесли все мовчки, до самої смерти.
На щастя, різня не тривала довго. Мабуть прийшов був наказ припинити її, бо полонених почали зводити в групи. До одної з таких груп під'їхав на баскому коні денікінський "ротмістр", у блискучих, золотих "пагонах", і, приклавши руку до кашкета, сказав:
— Гаслада офіцери петлюровской армії! Пожалуйте ко мне.
На таке ґалантне запрошення з групи вийшло троє старшин.
— Гасла да! Билі лі Ви в русской царской армії?
— Були — відповів один із старшин.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Третя Залізна дивізія» автора Удовиченко А.И. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ ХLV Трагедія 3-ої дивізії“ на сторінці 1. Приємного читання.