TextBook Наступ на м. Дунаївці й здобуття містечка. Гумористичне привітання
Ворог, відійшовши в напрямку на м. Дунаївці, не давав про себе знати. Від селян нам було відомо, що відступ червоних відбувався в безладдю. Щоб не дати ворогові відпочити й зміцнитися, я рішив продовжувати наступ у напрямку на м. Дунаївці. 6-го червня групі наказано виступити з Шатави о 6-ій годині ранку. Містечко Шатава, як рівнож Маків, з переважно жидівським населенням, значно потерпіли від большевиків. Бідні жидівські крамнички були розбиті, або пограбовані. Ніде не можна було купити хліба для вояків. Тому що частини, за винятком полку Синіх, ще не мали походних кухонь, забезпечення вояків гарячою їжею було дуже тяжким завданням до переведення в життя.
До 11-ої години ранку наш авангард не зустрінувся з червоними і тому певних відомостей про ворога ми ще не мали. Селяни казали, що в Дунаївцях лише невеликий відділ червоної піхоти, а в с. Чаньків — до сотні кінноти. Тому що справа здобуття Дунаївець вимагала швидкої акції, я рішив захопити те містечко ще того самого дня, не зважаючи на те, що до Дунаївець залишалося ще до 18 кілометрів. Полк. Ольшевському наказано наступати на с. Чаньків, а решті частин — вздовж шосе на Дунаївці.
О год, 17-ій полк. Вишнівський доніс, що його полк, після невеликого спротиву ворога, увійшов до м. Дунаївці. Червоні відійшли головними силами по шосе на Міньківці. Тому, що полк. Ольшевський не знайшов ворога в е. Чанькові, йому наказано приєднатися до решти групи в м. Дунаївцях. Ще перед вечером, 6-го червня, наші сили скупчилися в районі цього містечка.
Населення дуже рало вітало нас. Жидівська громада, на чолі з рабином, вийшла назустріч нам із Торою; я зліз із коня, щоб вислухати привітання. Це містечко, як і всі інші на Правобережжі, з досвіду знало, що кожна "нова власть" — це нові клопоти для населення, часто-густо драматичного характеру, особливо, якщо йде про жидів, і тому їхня громада все намагалася задовільнити "нову владу". Так було й на цей раз. У своїй привітальній промові, рабин висловив почуття вдячности жидівського населення за звільнення містечка від большевицьюгх банд. Особливо радісно вітало нас українське населення, з "Просвітою" на чолі. До голодного козацького шлунку влилося по добрій чарці самогону, що ним так охоче частували українські громадяни наших славетних вояків. Частувавши, не забували й самих себе і в радісному настрою чекали на прибуття командира групи… Зупинившись у с. Січниці, я віддавав різні накази й розпорядження, розмовляв із Кам'янцем, тощо й тому, коли я, разом із своїм штабом, вирушив нарешті до Дунаївців, це містечко було вже окутано темрявою.
Я не знав, що делегація від "Просвіти" все ще чекала на мене в Дунаївцях й тому не квапився. Коли почало сутеніти, а мене все ще не було, дехто з делегації вернувся до своєї хати; зникли рівнож і ті, що після частування козаків і самих себе, ледве трималися на ногах. Усе ж, із всієї делегації знайшлося двох упертих членів "Просвіти", що вирішили таки дочекатися мого прибуття, щоб вручити мені "хліб і сіль". Врешті-решт і цим двом урвався терпець і вони пішли назустріч "начальству".
Коли я зі штабом наближався до містечка, на дорозі, перед нами, з'явилися дві постаті, що голосно розмовляли між собою й по братерському підтримували один одного, бо надмір самогону штовхав їх із одного боку вулиці на другий…
— Панове! Брати! А де ж ваше "начальство"? — звернулися вони до мене тому, що я їхав спереду.
— Ми є начальством — ледве стримуючи сміх, відповів я.
— Чи ж справді?
— Так, справді!
— Ох, Боже ж мій! Чекали, чекали на Вас та й пішли на зустріч… Ми, українці, вітаємо своє військо. Ви врятували нас. Боже! Москалі проклятущі!..
Так вітали мене, ледве повертаючи язиком, та підтримуючи один одного, делегати; водночас вони розмахували хлібом на рушнику, під самим носом коня. Стомлений кінь спокійно приглядався до них, але, почувши запах хліба, почав тягнутися до нього.
— Та ти, голубе, голодний! — промимрив другий делегат до коня.
— На, їж, їж! — намовляв він коня, підсовуючи водночас шматок хліба коневі під ніс. Цей делегат не був уже в стані панувати над своїми нервами й зворушенням, розплакався й бубонів щось невиразне, опершись на коня…
Штаб, разом із делегатами, рушив далі, але останні, не мавши змоги дотримати нам кроку, відстали. Хоч це привітання й мало гумористичний характер і викликало сміх серед штабовців, але ніхто з нас не брав цього делегатам за зле. Під час панування большевиків вони ховалися від них у ярах і лісах, щоб рятувати тим своє життя. Отже, нічого дивного не було в тому, що вони на радощах звільнення від червоних катів, частуючись самогоном, передали куті й меду…
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Третя Залізна дивізія» автора Удовиченко А.И. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ VII Наступ на м. Дунаївці й здобуття містечка. Гумористичне привітання“ на сторінці 1. Приємного читання.