Відвідини Кам'янця. "Герої" запілля. Вибрики партійців. Невеселий поворот
Нових відомостей про загальну ситуацію на фронті, я в Кам'янці Подільському не одержав; рівнож не пощастило мені там встановити зв'язок зо штабом армії, Не краще пішло мені також щодо полагодження стосунків із урядовими установами, зокрема, з Військовим міністерством. Ті установи ще навіть не розпочинали своєї діяльности, Як тільки замовкли гармати, керівники й урядовці зайнялись, у першу чергу, своїми особистими справами. Скромні кам'янецькі каварні були повні людей, а вулиці — натовпом. Нормальне кипуче життя в Кам'янілі відновилось у повній мірі, Я пішов до б. губернаторського будинку, де був тимчасовий осідок Військового міністра, п. Г. Сиротенка, мавши на меті дістати цікаві для мене інформації, Якийсь молодий старшина, до якого я звернувся в справі побачення з військовим міністром, зробив на мене враження розбещеного й недисциплінованого. Він був неуважний і тримався по підношенню до мене з неповагою. Лише після того, як я підкреслив йому, що він говорить із командиром дивізії, він підтягнувся і десь зник, але зараз же повернувся й доклав, що військового міністра нема… Перед хвилиною, він різко відповів мені, що військовий міністер нікого не приймав, бо "дуже завитий". Отже, в дійсності, він був у себе в кабінеті…
Як тільки наш фронт посунувся настільки вперед, що в місті вже не чули грюкоту гармат, "герої" запілля відразу забули про тих, що виконували жертовно свій обов'язок на фронті … У той час, коли рішалася доля нашої визвольної боротьби, після того, як українська армія звільнила шлях повороту на шматок рідної землі, ті, що не ризикували своїм життям, могли б і мусіли б поставитися до потреб і вимог армії з більшою відданістю і шляхетністю… Ані перед тим, ані після того, наше запілля не виявило повищих чеснот і це фатально відбилося на підсумках бойової діяльности нашої армії в 1919 році. Поміж потенціальною енергією й жертовністю, зо їх виявляла була дієва армія, і її тиловими установами, державного чи загально-громадського характеру, весь час існувала прірва… Цього провалля, що його так боляче відчула армія, не можна було засипати, бо не було такого чинника твердої волі й руки, що зміг би скоординувати діяльність фронту й тилу до осягнення спільної мети.
В приватних розмовах ми почули, що в українських лівих політичних колах, головним чином серед есерів, обвинувачують мене й мій командний склад у контр-революційних, "білогвардейських" чинах … аж до зради українських інтересів… Щож стало підставою до такого підлого і ганебного обвинуваченая? Напередодні наступу з Кам'янця на Шатаву, я скликав був нараду старших командирів для обговорення стану частин і зазнайомлення їх із бойовим наказом. Після наради, вирішено нашвидко разом пообідати. Не мавши часу йти до реставрації, що була в центрі міста, ми пішли до "робітничого клюбу", який був поруч. Що то за "клюб" — ніхто з нас не знав. У залі клюбу, досить таки брудній, після перебування в ньому большевиків, залишився на стінці великий червоний прапор, на якому в московській мові закликалося: "Пролетарі всєх стран об’єдіняйтесь!" Хтось із моїх старшин, перед тим як сісти за стіл, із обуренням зірвав цей прапор і кинув його на підлогу. Після цього він звернувся до когось із адміністрації клюбу з проханням повісити на звільнене місце національний український прапор. Йому відповіли, що українського прапору нема. Ось, це й був той інцидент, що став підставою до обвинувачення нас в "контр-революції"… Пізніше цей клюб перейшов до есерів. а червоний прапор — той самий чя інший — знову зайняв почесне місце на стінці цього клюбу…
Але на цьому не скінчалося. За тиждень, коли ми були в тяжких боях на протибольшевицькому фронті, в одній газетці, лівопартійного напрямку, що виходила в Кам'янці, вміщено, з приводу повищого інциденту, статтю з брутальним нападом на мене й мій командний склад. Нас усіх обвинувачували в "контр-революційних гріхах" і "зраді українській революції"… Мені персонально надано в тій статті епітет "вовк в овечій шкірі", з яким треба "жорстоко розправитися", бо такі особи "стають на перешкоді революційній боротьбі українського народу"…
Прикро було читати таку безглузду статтю наших есерівських "інтелігентів", та ще в той час, коли уживалось неймовірних зусиль, щоб перемогти споконвічного ворога України; прикро не так за себе, як власне за ту Україну, що в такий рішальний для її державности час, має серед її проводу таких політичних невігласів… Зрозуміло, що така ганебна стаття викликала була загальне обурення в наших бойових частинах. До редакції вислано нашим штабом листа з вимогою вмістити в черговому числі газетки залучений докладний перебіг інциденту з червоним прапором, але редакція відмовилася це зробити. Тоді до редакції делеговано двох старшин із дорученням ужити всіх заходів до змушення редакції вмістити нашого листа. Усе закінчилося тим, що редакція дала слово спростувати закиди, але того свого слова не додержала, а дивізія була на фронті, що все далі віддалявся від Кам'янця, отже, не мала можливосте реагувати на нечесне поступування редактора. Головний Отаман, відвідуючи фронт, висловився проти реагування, "бож провокатори не гідні такої чести". "Коли б ви знали, що мені приходиться терпіти від цих панів", — додав Петлюра…
У комендатурі міста ми довідалися від сот. Гончаренка про хід збірки білизни, взуття, тютюну, що їх так урочисто обіцяли перевести представники жидівської громади. Наслідки були більше ніж сумні: до 40 пар брудної, подертої білизни, жадного взуття, 5–6 фунтів тютюну… Це й було все те, на що спромоглася була жидівська громада. Обдурили… Відвідавши ранених у шпиталі, я якнайшвидше, з невеселим настроєм, покинув тимчасову столицю України. По дорозі зустрінув відбите нами від червоних авто, що його тягнули коні до Кам'янця для направи.
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Третя Залізна дивізія» автора Удовиченко А.И. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ IX Відвідини Кам'янця. "Герої" запілля. Вибрики партійців. Невеселий поворот“ на сторінці 1. Приємного читання.