Розділ ХLV Трагедія 3-ої дивізії

— Я віжу — усміхнувся ротрмістр, — Ви забилі даже ґаваріть по человеческі.

Потім повернувся до свого підстаршини, що під'їхав разом із ним, і спокійним, рівним голосом, начебто йшло про щось зовсім звичайне, наказав:

— Растрєлять етіх петлюровскіх бандітов!..

Цих трьох старшин негайно відведено кілька кроків від шляху й там розстріляно.

Коли групи полонених звели до купи, всі вони вже знали, що денікінці розстрілюють наших старшин. Отже, не дивно, що коли денікінський поручник наказав "офіцери внйті!", то ніхто не вийшов. Коли дснікінець наказав те саме вдруге і знову ніхто не вийшов, він запитав:

— Гдє ж подєлісь Ваші офіцери?

— Повтікали… — глузливо відповів хтось із старшин.

— Павтєкалі!? Ха-ха-ха! Вот так офіцери! Павтєкалі!..

Було видно, що це "павтєкалі" привернуло йому гумор.

— Єслі я обнаружу, что между Вамі єсть хотя би адін только офіцер, каждий десятий із Вас будет разстрєлян. Понялі?

Старшини наші були серед полонених, але козаки нікого з них не зрадили. Вночі, 25-ого грудня, коли "ґаспада офіцери" гучно святкували перемогу в с. Ситківці, в хаті місцевого священика, старшини Синього полку, сот. С. Довгаль і сот. С. Іващенко втікли з полону, разом із кількома іншими полоненими (сот. Довгаль мав уже початок тифу). Пізніше надійшла сумна вістка про те, що хворі 3-ої дивізії, що їх захопили денікінці на возах, були кинуті ними на шляху, під час дальшого їхнього відступу й усі повмирали." (Там же, стор 15, 16 і 17).

Так трагічно перестала існувати, зникла з реєстру Армії УНР, під час її Зимового Походу, 3-тя Залізна дивізія. Полк. Трутенка до судової відповідальности за знищення довіреної йому дивізії не притягнено. Командарм, отам. М. Омелянович Павленко, відмовився зарядити в цій трагічній справі навіть слідство, мотивуючи це тим, що "кожному може таке трапитися"…

В оборонній війні за проголошені Актами 22-ого січня 1918 і 1919 років Державність і Соборність Української Народньої Республіки, славна дивізія випила повну чашу слави і страждань.