Розділ ХІІ Зайняття станції Котюжани

Зайняття станції Котюжани

На 16-го червня загальна ситуація була така:

Головні силі нашої армії провадили тяжкі бої за м. Проскурів. Це місто ще трималося в наших руках, але настирливий натиск переважаючих сил ворога все збільшувався, 2-га дивізія (Запорізька Січ) от. Божка, захопивши м. Ялтушків, вирушила на м. Бар; безпосереднього зв'язку з нею ми не мали. На фронті 3-ої дивізії ніч минула турботно, бо невеликі групи ворога весь час непокоїли нашу сторожеву охорону й тому часто було чути стрілянину; ці групи все блукали навколо міста, що в ньому була розташована 3-тя дивізія, Після вчорашньої поразки червоні відійшли частинно до села Рівне, в напрямі на Могилів, а здебільша до сіл Татариська й Ольдачаїв. Вули чутки, що з Могилева вирушила вчора, в напрямку на м. Курилівці Муровані, колона большевицького війська і зупинилася на ночівлю в м. Яришеві та, що на ст. В. Ольчадаїв прибув ешелон червоних. Відомості про ворога, хоч і були неясні і непевні, але полохливі. Пройшовши з боями майже 70 кілометрів від м. Дунаївці, 3-тя дивізія почувала себе в Курилівцях Мурованих як на острові, що був відтятий великим простором від решти нашої армії. У випадку небезпеки, вона могла рахувати виключно на свої власні сили. Здобувши м. Курилівці Муровані, дивізія мала перед собою тільки два можливі шляхи для дальшого руху на схід, а саме:

1. Шосе до станції Котюжани, захоплення якої переривало залізничне сполучення між ст. Жмеринкою і ст. Могилевим. Здобуття ст. Котюжани значно зміцнило б становище Запорізької Січі, яка мала своїм завданням опанування Жмеринським залізничним вузлом; окрім того, це ослабило б ту ворожу групу військ, що спиралася на м. Могилів.

2. Шлях на Могилів. У цьому випадку 3-тя дивізія мусила б збочити на 45 кілометрів від простої лінії на схід. Із стратегічного боку це не давало вам жадних вигод, але зате, захопивши Могилів, ми могли б знайти там чимало потрібного нам матеріалу для нашого дозброєння. Звичайно, така перспектива притягала мою увагу, але я таки рішив від такої спокуси тимчасом стриматись. Наступати водночас у двох напрямках дивізія не мала сил, бо її фронт розтягнувся б на 60 кілометрів. Само собою, дивізія була б загрожена атакою з цих двох напрямків — Котюжан і Могилева — мавши всі шанси бути розбитою й знищеною. Проаналізувавши повищі дві можливості, я вибрав напрямок на Котюжани, щоб розбити ворога ще перед тим, як він зміцниться й перейме ініціятиву до своїх рук. 7-ий Синій полк одержав наказ розбити ворожу групу, що відійшла на Котюжани, а 8-ий Чорноморський мав підтримати 7-ий полк. Завданням 9-го Стрілецького полку було прикривати м. Курилівці Муровані з боку с. Рівне.

Ранком, 16-го червня, полк. Вишнівський вирушив зі своїм полком у наказаному напрямку через с. Татариська. Без значних перешкод, Синій полк захопив села Перекоринці й Татариська і підійшов до станції Котюжани. Невеликі сили червоних, що боронили станцію, після короткого спротиву відступили до села Обухова. Як тільки Сині зайняли станцію, залізничники зараз же прийшли зі щирою допомогою нашому військові. Зі ст. Котюжани наш старшина передав телефоном до станції Жмеринка і Могилева:

— Тікайте, бо петлюровці зайняли станцію й шикуються до наступу на Жмеринку й Могилів!..

За якийсь час зі Жмеринки підійшов ворожий бронепотяг, але залізничний шлях уже розібрано перед тим і тому, обстрілявши ст. Котюжани здалека, бронепотяг повернувся до Жмеринки.

Пізніше ми довідалися в Могилеві, що у зв'язку з повищим телефоном, в тому місті постала була паніка й большевики тікали в безладі в напрямку на м.м. Черновці й Ямпіль. На цьому й закінчилися, 16-го червня, наші бойові операції.