Розділ ХХІІІ Бій 8-го Чорноморського полку за м. Комаргород. Лицарська смерть полковника Оржеховського і його підвладних

Бій 8-го Чорноморського полку за м. Комаргород. Лицарська смерть полковника Оржеховського і його підвладних

Після того, як 3-тя дивізія, відірвавшись на короткий час від ворога, відпочила й перегрупувалася, вона розпочала вирішальну операцію за посідання станції Вапнярка та її околиць. 8-ий полк, без особливих перешкод з боку ворога, зайняв м. Комаргород і намагався здобути село Вапнярка, звідкіля червоні загрожували лівому крилу Чорноморців, але був загальмований міцним спротивом і контр-атаками червоних. Поважні сили ворога — до 1000 піхоти й 6 гармат — повели наступ на Комаргород водночас із північного й південного сходу. Наступ із Антополя загрожував правому крилу Чорноморців. Забезпечивши це крило, полк. Царенко веде бій головними силами полку з лавами ворога, що наступали широким фронтом із села Вапнярка.

На протязі дня він відбивається комбінованими контратаками й обороною, але надвечір Комдив одержав від нього наступне донесення:

"Пане Полковнику! Полк добре відбивається і не покине своїх позицій, але значні ворожі сили переважають"…

Таке донесення полк. Царенка свідчило, що його полк є в скрутному становищі й нема певностн, що він стримає наступ власними силами, і тому Чорноморці потребують підсилення. Амбіція командира й гонор полку не дозволяли Царенкові висловити відверто те, що Комдив зрозумів, а саме: "допоможіть, бо загрожує лихо!"…

Становище 8-го полку було дійсно дуже скрутне. Воно загрожувало погіршенням, бо на станції Вапнярці, згідно з одержаними відомостями, вивантажилася свіжа большевицька частина, що складалася з матросів і жовнірів. Жадних резерв, щоб підсилити Чорноморців, крім 9-го Стрілецького полку, не було, але останній, після форсовного маршу з Могилева, потребував бодай короткого відпочинку. Єдине, що міг Комдив зробити, це — зміцнити артилерію 8-го полку. З цією метою вислано до диспозиції полк. Царенка гавбичну батерію. Незабаром прибув до Чорноморців і сам Комдив, із своїм польовим штабом і влаштував свій спостерігавчий пункт на даху земської лікарні. Ніч минула спокійно.

Бій Чорноморців за м. Комаргород — 18-19-го червня 1919 р.

Зранку другого дня густі лави червоних розпочали наступ із сходу й півночі. Ворожі стрільна засипали Комаргород; дуже дошкулювала далекобійна гармата червоних із станції Вапнярка. Наші дві батерії стріляли по ворожій піхоті й батеріях влучно й безперестанку. Гармати дуже нагрівались. Одна з гавбнць розірвалася, на щастя, тільки легко поранивши кількох козаків із обслуги і самого Комдива. Ці чудові гармати були дуже зужиті, й тому під час кожного пострілу обслуга розбігалася й лягала, а один із гармашів стріляв за допомогою довгого шнура… Такий спосіб виснажував гармашів, але вони ретельно виковували свої обов'язки і тим виручали свою піхоту.

Бій розгорявся з щораз більшою силою. Ворожа піхота вперто посувалася перебігом уперед, не зважаючи на великі втрати й демонструючи чималу відвагу та вміння маневрувати. Це вже не була та піхота, що з нею вела бій до цього часу 3-тя дивізія. Довелося відчути добру її підготову, дисципліну й тверду керуючу руку.

Славетні Чорноморці трималися завзято, хоч втрати їхні були чималі. Лягли смертю героїв командири 1, 2 і 3-ої сотень, поранено командира 2-го куреня, полк. Оржеховського, але він продовжував керувати куренем. Усього забито в цьому бою 10 старшин і 40 козаків, а поранено 80. Земська лікарня була повна поранених, як наших, так і червоноармійців. Медичний персонал 8-го полку і земський лікар із помічниками були дослівно в крові від операцій і перев'язок. Ранених, після перев'язки, поспішно вивозили на селянських возах до Томашполя.

У м. Комаргород вибухло кілька пожеж, але їх не було кому гасити, бо селяни повтікали й ховалися де тільки хто міг. По вулицях містечка блукала бездоглядно худоба селян; збентежений рев, тривожні бекання, мукання й хрюкання наповнювали повітря й змішувалися з несамовитим грюкотом вибухових гранат.

У полудень на фронті чорноморців наступила тиша. Панувала велика спека. Відважні куховари використали часовий спокій, щоб нагодувати юшкою стомлених чорноморців. О 16-ій годині бій розпочався наново. З Вапнярки до червоних підійшла колона піхоти з гарматами. Наші батареї розігнали її на всі сторони своїм влучним огнем. Відбігши, вона залягла лавою. За годину після того, з с. Антопіль вийшла широкою й густою лавою ворожа піхота; майже водночас піднялася до наступу та лава червоних, що, відступивши, була залягла. Дійшовши до лави Чорноморців на віддаль яких 500 кроків, червоні кинулися на Чорноморців із криком: "Ура! Ура!.. А-а-а!".. — відбилася луна.

Чорноморці зустріли атаку спокійно. Їх скоростріли діяли влучно й безперервно; рушнична стрільба була опанованою й рівнож доцільною, але запас набоїв малів і полк. Царенко просив про поповнення їх. Проблема забезпечення частин набоями була тоді тяжкою до належного розв'язання. Брак набоїв часто-густо в'язав дії нашої армії, змушував командирів до зміни їхніх оперативних плянів і лягав тягарем на майже кожне їхнє рішення. Я був змушений видати наказ відібрати всі набої від гармашів, стрільців у обозі й взагалі в тилу; навіть мої ординарці залишили собі лише по п'ять набоїв. Добре, що справа стрілен у гарматній бригаді виглядала краще. Полк. Чижевський забезпечив батареї по 500 на кожну гармату.

Тим часом бій дійшов до вирішальної стадії. Не зважаючи на завзятий опір Чорноморців, велика чисельна перевага червоних на цей раз перемагала. Ворожа піхота, що атакувала з боку села Антополя, вдерлась із півдня до м. Комаргород. К-ир 2-го куреня, полк. Оржеховський, що боронив цей відтинок франту, перед тим ранений, закривавлений і ослаблий від утрати крова, із жменькою, в порівнянні з атакуючими червоноармійцями, старшин і козаків, прийняв рукопашний бій. Йому нанесено 16 ран багнетами і він умер смертю лицаря; разом із ним впали на полі бою геройською смертю І його жменька старшин та козаків… Вічна слава незабутнім героям — Залізним!

Загальна ситуація 31-го серпня — 8-го вересня 1919 р. 14-та совєтська армія (45, 47 1 58 дивізії) маневруючи, проривається поміж українським 1 денікінським фронтом до Коростеня й з’єднується з 12-ою совєтською армією.

Полковник Оржеховський був старшиною б. російської армії, в ранзі полковника, командиром одного з її полків; був декорований всіма орденами, включно із старшинським орденом св. Юрія ("Ґеоргісвсмшй крест"). Походив із Поділля, мав родину: дружину й двох дорослих дітой. До української армії вступив зразу й опинився в частині Чорноморців. Цей скромний, поважний і чесний український патріот задоволився становищем командира куреня й безпретензійно підлягав значно молодшому від нього полк. Царенкові. Був справжнім лицарем під кожним оглядом. Чорноморський полк проходив одного разу на віддалі 6 кілометрів від його рідних Вендичан, де була дорога йому його родина, що її він не бачив цілих два роки, але події на фронті стали йому на перешкоді мати бодай коротку відпустку. "Не можу в такий момент покинути свого куреня", — казав він. Почуття обов'язку взяло верх над почуттям любови до найближчих і найдорожчих йому. Тіло цього лицаря "пар-ексцелянс" поховано під акомпаньямент вибухів ворожих гранат, на цвинтарі м. Комаргород. Про його геройську смерть і місце поховання повідомлено його родину. Поцілунком у чоло Комдив віддав останню прощальну пошану мертвому лицареві від себе, дивізії й славетних Чорноморців. А скільки таких героїв залишилося невідомими!.. Коли запалиться вічний вогонь перед пам'ятником невідомим героям української визвольної боротьби в столиці України — Києві?..

Зайняття ворогом півден. околиці Комаргорода змусило Чорноморців до відступу на лінію дороги Томашпіль-Комаргород. Батареї зайняли нову позицію. Лави 8-го полку відступали поволі й, дійшовши до придорожної канави, спинилися. Канава давала прикриття, але, як позиція, мала хиби: в бік ворога було поле покрите високим житом, що маскувало червоних, а в тилу — цілина, майже на кілометр, унеможливлювала якенебудь укриття-маскування. Наколи б Чорноморці не витримали на цій позиції, то під час відступу понесли б великі втрати.

Комдив підтримував Чорноморців на дусі своєю присутністю на передовій лінії й не давав по собі пізнати, що його почала турбувати думка: як саме закінчиться нерівний бій?.. Полк. Шандрукові вислано наказ тримати полк на поготівлі, щоб, наколи зайде потреба, допомогти Чорноморцям.

Нараз у житі, на віддалі 80-100 кроків, піднялася лава червоноармійців і з криком кинулася в атаку, але рушничний і кулеметний вогонь Чорноморців прикував їх до землі. Ні одна, ні друга сторона не квапилася до рукопашного бою, але стрілянина раптом ущухла. Закінчення бою сталося несподівано. На дорогу раптом вискочив здоровенний матрос, із великою червовою стрічкою на грудях, й червоним прапором у руках і з криком: "Товаріщі впєрьод! Б'єй гайдамаков! Ура-а-а!" — кинувся вперед на Чорноморців. "Ура-а-а!" — підхопили червоиоармійці й піднялись у житі на цілий зріст.