Розділ ХІ Бій за м. Курилівці-Муровані

Бій за м. Курилівці-Муровані

На 15 червня загальна ситуація на фронті 3-ої дивізії виглядала так:

Наша розвідка намагалася війти до с. В. Струги, але ворог змусив її відступити. Наші кінні роз’їзди обстріляно з м. Заміхова. Згідно з аґентурними інформаціями, м.м. Солобковці, Зіньківці й Ялтушків зайняті ворогом; досить сильні з’єднання червоних складаються з піхоти, кінноти й артилерії. Від селян ми довідалися, що м. Стару Ушицю, над р. Дністром, зайнято якимсь ворожим відділом. Зв’язку з 2-ою дивізією ми не мали й тому не знали, де саме вона перебуває. Складалося враження, що 3-тя дивізія влізла в "мішок", що його ворог ось-ось зможе зав’язати… Виникло питання, чи нам продовжувати рух наперед, чи затриматись і звільнити від ворога район обабіч розташування дивізії й тим забезпечити її від небезпеки прикрих несподіванок. Теоретично це було доцільним, але на таку операцію дивізія не мала відповідних сил; крім того, на це потрібно було б витратити чимало часу, а ми його не мали з огляду на поважне завдання загально-армійського характеру. Прийнявши під увагу, що стратегічне й політичне становище армії УНР вимагало якнайшвидшого просування 3-ої дивізії вперед для опанування, по можливості, якнайбільшого терену, щоб полегшити армії розгортання й ділання, а разом із тим і підготовлення плацдарму для зосередження української Галицької армії й забезпечення її вільного й безпечного від ворога терену, на той випадок, коли вона буде змушена натиском польської армії перейти на східній берег р. Збруча (як відомо, це й сталося в половині липня 1919 року), я вирішив іти вперед, себто продовжувати наступ.

Назагал стратегічне становище 3-ої дивізії було дуже небезпечне, бо вона висунулась значно вперед, залишивши решту нашої армії далеко в тилу й тому могла бути відрізана ворожим військом від неї. Таке становище спонукало мене, перед тим, як видати наказ про продовження наступу, скликати на нараду командирів частин, щоб зазнайомитись із настроєм як їхнім, так і частин, бо в перспективі могла повстати конечність прориву в запілля ворога й переходу на партизанщину й про таку можливість мусіли знати довірені мені вояки. Як і треба було сподіватися, командний склад дивізії добре розумів як тодішнє становище армії, так і самої дивізії, й тому всі висловили свої думки ідентично: "Тільки вперед!" Такий настрій старших командирів остаточно скріпив моє рішення й тому я видав наказ дивізії продовжувати наступ зранку, 15 червня, й того ж дня здобути м. Курилівці Муровані.

Загальна ситуація на фронті 3-ої Залізної Дивізії на 15-го липня 1919 р.

На світанку 15 червня дивізія перейшла до наступу. Першим об’єктом здобуття мало бути с. Великі Струги, що розкинулося вздовж шосе, в двох кілометрах на південь від м. Нова Ушиця. Головний удар мав нанести 8-ий Чорноморський полк; 9-й полк — наступати уступом, праворуч від нього, а 7-ий Синій полк залишався у резерві. Сотня кінного Лубенського полку провадила розвідку в напрямку Заміхів-Ялтушків. Гарматам скерувати вогонь на с. Великі Струги. Коли Чорноморці поволі виходили з яру р. Калюси, один із тих гармашів, що були на спостерігавчому батарейному пункті, раптом стурбовано крикнув:

"На полю, перед селом Великі Струги, стоїть ворожа кіннота!"

Сонце щойно почало огрівати землю й тому дуже міцна вібрація повітря не давала змоги зорієнтуватися, навіть за допомогою бінокля, що саме уявляли собою ті численні точки на полю, біля села, що виглядали ніби спішений кінний полк. "Дайте пару шрапнелів!" — наказав я полковникові Чижевському. Вибухи шрапнелів не зробили на "кінноту" жадного враження. Вова залишилася на місці, не виявляючи бажання сховатися від обстрілу… Така витривалість "кінноти" збентежила полковника Чижевського.

— Гранатами… Вогонь!.. — подав він команду.

Перші влучні гранати викликали нарешті серед "кінноти" паніку й вона пішла і розсип, за винятком деяких "кіннотників", що вперто залишалися на місці. Тимчасом повітря стало більше прозорим і в бінокль уже можна було побачити, що та "кіннота" була отарою овець… Цей випадок викликав був чимало жартів серед наших гармашів, але подібні непорозуміння, що часом траплялися на фронті, мали вже не жартівливий, а трагічний характер, коли артилерія помилково відкривала вогонь до своїх …

Лави Чорноморського полку зустрінуто ворогом рушничним і кулеметним огнем із с. Велика Струга, але це не стримало Чорноморців і вони, продовжуючи наступ, незабаром вдерлися до села. Наше панцерне авто, що його вже раз витягнуто з яру, тепер, переслідуючи ворога, знову застрягло в іншому яру й наша піхота знову ж охоче його вирятувала. Зайнявши село, дивізія продовжувала свій наступ у напрямку на м. Вербовець. З допиту полонених виявилося, що в с. Велика Струга червовими залишено лише дві сотні піхоти, а головні сили їх, разом із артилерією, відійшли до м. Курилівці Муровані.

Полонені в своїй більшості були москалі, але не бракувало й деякої кількости українців, переважно з околичних сел м. Могилева. Вони оповіли, що в м. Яришеві всі мешканці приготовлювалися до бою з 3-ою дивізією… Цих збольшевичених селян очолював комісар Криворучко, рівнож із селян. У селах Серебрія та Немія, збольшевичені селяни зформували цілий полк, що й вийшов назустріч 3-ій дивізії. У м. Курилівці Муровані стояв курінь, що його зформовано виключно з жидівської молоді. Ворожа кіннота силою до двох ескадронів, під командою Котовського, відійшла десь на північ. Треба зазначити, що на Поділлі, головним чином у Могилівському повіті, серед червоних було два популярні прізвища: Котовський і Криворучко. З обидвома цими большевицькими ватажками 3-ій дивізії прийшлося мати діло як у 1919, так і в 1920 роках. Котовський походив із Бесарабії. Ще перед 1-ою світовою війною його засуджено за якусь експропріацію до каторги, звідкіля він повернувся в 1917 році й, включившись до партії большевиків, розпочав свою підривну демагогічну діяльність проти УНР. Першим тереном такої діяльності було Поділля. Ходили чутки, що Котовський мав закінчену гімназіальну освіту й на тлі поступування інших большевицьких ватажків, відзначався не тільки хоробрістю-рішучістю, але й інтелігентністю та навіть культурністю і справедливим поводженням із селянами. Він гостро карав у свойому кінному відділі прояви розбишацтва й розбою, але водночас із тими чеснотами, дозволяв своїм червоноармійцям знущатися до схочу над полоненими вояками української армії та всіма, що були запідозрені в "петрлюровстві". У 1920 році він був уже комундиром кінної дивізії, з перспективою на кар’єру в червоній армії. Своє життя закінчив він марно: після війни Котовського застрілив, на тлі заздрощів, його власний адьютант.

Криворучко повернувся з війни "унтерофіцером" і відразу став провідником затьмарених демагогічними большевицькими гаслами, розбещених яри шевських селян. За ці заслуги радянська влада призначила його комісаром м. Ярошева, а пізніше — комісаром Могилівського повіту. Малоосвічений, але скрупульозний, він виявив потрібні комуністам здібності розстрілювати безжально "врагов революції", в тому числі й селян. Взагалі, на відміну від Котовського, був це тип дрібненької людини-большевика з селян, так притаманний тому часові, тією "гряззю Москви", за Шевченком, що своєю підлотою, підлащуванням до московського чобота, підлесливістю йому й безглуздою жорстокістю випливали на гору, до того часу, поки "мурин зробив своє й його можна було знищити"…

Котовський і Криворучко зробили сумну кар’єру в червоній армії. Котовський, зі своєю кіннотою, спричинився до остаточної ліквідації повстанського відділу отамана Юрка Тютюнника, в листопаді 1921 року. Він же був одним із тих, що підписали смертний вирок нашим славним 359 воякам, що загинули геройською смертю під м. Базаром 21-го листопада 1921 року. Як ми вже згадували, своє життя він скінчив несподівано, застрілений своїм адьютантом у м. Балті в 1924 році. Криворучка засуджено на смерть червоним військовим судом за "зраду революції", разом з командувачем київської військової округи Якірем, жидом із Бесарабії.

Відомості про ворога, що їх одержано штабом 3-ої дивізії від полонених, дали змогу зорієнтуватися щодо замірів червоного командування. Вони були такі: затримати 3-тю дивізію перед с. Велика Струга, щоб уможливити головним своїм силам підготовитися до бою під м. Курилівці Муровані й розбити її в тому бою. Так чи інакше, але штабові 3-ої дивізії треба було рахуватися, що ворог не віддасть цього містечка без міцного спротиву. До м. Курилівці Муровані залишалося ще 25 кілометрів й через те, правдоподібно, червоні не сподівалися нас ще того самого дня. Прийнявши це під увагу й бувши певним щодо витривалости своїх полків, я рішив атакувати ворога ще того самого дня.

По дорозі до м. Курилівці Муровані селяни охоче, часом за власною ініціативою, інформували нас про ворога. Ми довідалися, що головні свої сили червоні тримають перед містечком, "осідлавши" шосе. Полк. Царенко доніс, що, після короткого бою, Чорноморці здобули м. Вербівець, полонених і 5 ворожих кулеметів.

Біля 17-ої години, після відпочинку в м. Вербівці, дивізія вирушила в напрямку на м. Курилівці Муровані. В авангарді ішов 9-ий Стрілецький полк. Перед містечком його дозори обстріляно. Полк. Шандрук розгорнув свій полк і повів наступ на Курилівці Муровані праворуч шосе. 8-му Чорноморському полкові наказано намагатися відтяти ворогові відступ на м. Котюжани обхідним рухом. 9-ий Стрілецький полк наступав блискуче. Не звертавши уваги на гарматний, рушничний та кулеметний вогонь червоних, він незабаром спустився до яру р. Жвань. Чорноморці посувалися майже без перешкод і швидко також зникли в тому самому ярі. 7-ий Синій полк нудився в резерві. Наші батареї стріляли по м. Курилівці Муровані, а гавбиці — по східних виходах з міста на Котюжани й с. Рівне. (Ґрунтова дорога на Могилів). Змусивши передові лави ворога до відступу, 9-ий полк спіткався з його головними силами. Не зважаючи на те, що 9-ий одразу збільшив темп свого наступу, йому не пощастило збити ворога з його основних позицій, що були на східніх схилах яру р. Жвань. Нарешті здобуто неушкоджений большевиками міст через р. Жвань і, перейшовши його під прикриттям гармат, лави 9-го полку розпочали форсувати досить крутий схил берега річки. Це був найбільше критичний момент наступу. Позиції ворога були вгорі, а лави стрільців унизу. Під акомпаньямент шаленої стрілянини, 9-ий полк стійко дряпався по схилу, все ближче й ближче до позиції ворога. Якби не вогонь наших гармат, то здобути ту позицію не вдалося б. Огонь нашої артилерії виразно домінував над ворожим. Засипані градом гранат і шрапнелів, червоні не витримали, залишили свою позицію й, зупинившись у самому містечку, вперто там боронилися. Запекла боротьба в середині містечка тривала приблизно до 20 годин. Нарешті 9-ий полк переміг під час вуличного бою й, вибивши червоних із містечка, зайняв його східню околицю.

Полонені оповідали, що їхнє командування знало заздалегідь про наступ 3-ої дивізії, але сподівалося його доперва ранком наступного дня. Настрій червоноармійців значно підупав. Були це т. зв. Басарабські полки, що прагнули битися з румунами за визволення Басарабії, а большевицькі комісари змушували їх воювати з українцями. Разом із басарабцями участь у цьому бою приймав Немійсько-Серебрійський полк, що його сформував бувший "прапорщик" російської царської армії Чабан. Цей полк виявив найбільшу завзятість у бою. Коли полонених цього полку питали, чому саме вони майже всім селом вписалися до большевиків, то вони викручувалися як тільки могли, але за головний мотив подавали те, що "українська армія бореться за інтереси буржуїв, а їхні села стоять за народ"…

Села Немія й Серебрія, як також м. Яришів, були в роках 1919–1920 постійними розсадниками бандитизму; на сумлінні їх мешканців була не одна сотня наших вояків, що їх забито ними в звірячий спосіб. Грабіжка й обстріл наших обозів були спеціяльністю цих українських виродків. Щоб напоумити цих запоморочених комуністами полонених їм пояснено, за що саме бореться армія УНР і звільнено з попередженням, що наколи спіймаються вдруге, то їх потрактують як звичайних бандитів.