Розділ ХХХІІ 14 сов. армія планує прорив українського фронту. Втрати 3-ої Залізної дивізії. Група полк. Удовиченка. Контр-наступ змасованих сил ворога. Відступ групи полк. Удовиченка. Вапнярка загрожена. Ліквідація червоної Вапнярської групи. Новий ворог України

14 сов. армія планує прорив українського фронту. Втрати 3-ої Залізної дивізії. Група полк. Удовиченка. Контр-наступ змасованих сил ворога. Відступ групи полк. Удовиченка. Вапнярка загрожена. Ліквідація червоної Вапнярської групи. Новий ворог України

На 12-у і 14-у совєтські армії, що оперували на півдні Правобережної України, сунулася з півдня чорна смертоносна хмара — армія ген. Дензкіна. 12-ого вересня 1919 р., передові її частини захопили Знаменку, а 21-ого вересня — Цвіткове і скерували свій рух в напрямку на Христинівку й Білу Церкву. Численні партизанські загони анархіста Махна й українські повстанські відділи деморалізували своїми нападами запілля й фронтові частини червоних армій.

Опинившись між двома ворожими фронтами — українським і денікінським — і під загрозою моральної деморалізації в стику з махнівцями, штаб 14-ої сов. армії намагається прорвати український фронт. Він плянує знищити 3-тю дивізію, здобути Вапнярськнй залізничний вузол і, прорвавни в той спосіб фронт армії УНР, вийти на її тили. З цією метою, скеровує 58-у сов. дивізію до Вознесенська, а 47-у залишає в Одесі, щоб допомогти 45-ій сов. дивізії та іншим червоним частинам, що все відступали перед 3-ою дивізією.

Під час Вапнярської операції, 3-я Залізна дивізія втратила до 40 % свого бойового складу, 5 легких гармат і 4 гавбиці, що їх підбито ворожим огнем. З її командного складу вибуло двох командирів полків — одного забито, а другого поранено. Поранено одного й забито двох помічників к-ів полків; забито і поранено командирів куренів, сотень, молодших старшин і підстаршин. Найбільші втрати булв в 7-у і 8-у полках. Про загрозливий став 3-ої дивізії була вже мова. Штаб армії УНР нарешті упритомнив собі, що всьому є міра і край. Це стосувалося й до знеможеної в боях 3-ої Залізної дивізії, знищення якої загрожувало загубою цілої нашої армії. У нормальних умовинах, 3-ю дивізію, конче треба було б відтягнуте з фронту в тил і дати їй принаймні два тижні на відпочинок, доповнення свіжими силами, зброєю, амуніцією й на забезпечення одягом, білизною та взуттям, але в тодішніх обставинах усе це було не до виконання.

Відступ 3-ої Залізної дивізії до району села Крижопіль — Вапнярка. Атака Волинської групи ст. Рудниця і ст. Кодима — 30-го серпня 1919 р.

19-ого вересня, до Залізної дивізії прибули похідним порядком на підсилення, з наказу штабу армії, 9-а Залізнична дивізія й 11-та Галицька бриґада. Бойова сила прибулих частка була далеко не тою, що її конче вимагав наш фронт Вапнярського напрямку, щоб переможно ставити чоло значно переважаючому чисельно й збройно ворогові. Штаб Дієвої Армії хутко в цьому переконався… Усе ж, те підсилення підбадьорило всю дивізію.

9-ту Залізничну дивізію зформовано нашвидко з вояків охорони залізниць, під командою полк. Кудрявцева. Вона мала всього 800 вояків і одну батерію. Головним мінусом цієї частини було те, що вона не була ще в боях. Тому, що дивізія була не обстріляна, в мене виникнув був сумнів щодо її боєздатності.. На всякий випадок, я дав їй другорядне завдання: охороняти праве крило дивізії. Мої побоювання незабаром виправдалися, бо, зустрінувшись із якимсь відділом червоних, 9-та Залізнична дивізія не витримала бою й хутко відступила.

11-та Галицька бриґада, під командою молодого енергійного майора Шльосера, робила добре враження. Складалася вона переважно з молодих стрільців (17–18 років), була дбайливо заосмотрена й мала одну батерію. Приємно було дивитися на цих безусих стрільців, але водночас із тим, мимохіть виникала думка щодо їхньої витривалости на полі бою, у відмінних для них умовинах жорстоко-безпощадної війни з московсько-комуністичною армією. Бригада зайняла позицію уступом за лівим крилом 7-го Синього полку, для його забезпечення, 45 і 47 сов. дивізії, зміцнені різними додатковими частинами, перейшли до рішучого контр-наступу проти непереможного до того часу свого ворога. Першу атаку червоної піхоти на 11-у Галицьку бриґаду молоді стрільці відбили, але, коли зараз же після того, їх ааатакувала ворожа кіннота, то нерви недосвідчених у бою з кіннотою стрільців не витримали й вони почали поспішно відступати. На допомогу їм поспішили батерії — їхня й Синього полку. Рясний гарматний вогонь спинив ворожих кіннотників, а тим часом командир бриґади швидко привів своїх стрільців до порядку й бриґада відбила дальші атаки ворога.

Ця перша співпраця на полі бою Залізних із частиною УГА, що скінчилася перемогою, зміцнила побратимство зброї, що його окроплено спільно пролитою кров'ю Залізних і Галицьких стрільців. 11-а Галицька бриґада приймала й надалі участь у боях Залізної дивізії, як у наступі, так і під час відступу, ділючн спільну долю й недолю. 3-я Залізна дивізія, 11-а Галицька бриґада й 9-а Залізнична дивізія дістали назву "Група полковника Удовиченка".

Становище 14-ої сов. армії ставало щораз більше скрутним. 12-а сов. армія спішно відступала під натиском Добровольчої армії. Совєтське радіо б'є на сполох із приводу становища 12-ої сов. армії на фронті: "Армія бєжіт, командний состав отсутствуєт. Ми катімся, как яблока, нізвєстно ґде остановімся"

Одна група Добровольчої армії, на чолі з ген. Бредовим, гнала червоних уздовж Дніпра, в напрямку на Київ. 47-а сов. дивізія залишає Одесу й скупчується в Бірзулі, як резерва 14-ої сов. армії. У перспективі можливість розчавлення 14-ої сов. армії поміж двома ворожими фронтами — армії УНР і армії ген. Денікіна, що наближалися одна до одної, набирала на актуальності.

З огляду на таку ситуацію, штаб 14-ої сов. армії намагається рятувати свою 58-у дивізію проривом на Христинівку — Козятин, а решті армії — Вапнярській групі — командування 14-ої сов. армії наказало прорватися, за всяку ціну, через станцію Вапнярка, на Христинівку, або Жмеринку. Вапнярська група складалася а 45-ої і 47-ої сов. дивізій, інтернаціональної бриґади, матроських частин та залог різних міст і етапів. Ця змасована червона Вапнярська група, силою до 10.000 багнетів і шабель, бравурно обрушилася на групу полк. Удовиченка.

Сили порогів були нерівні. Бойовий склад виснаженої попередніми боями 3-ої Залізної дивізії, значно зменшився й лише трохи перевищував 2 000 вояків. 11-а бриґада не була численна, а 9-а Залізнична дивізія, рівнож нечисленна, не була певною щодо боєздатности в наступі і витривалости під час оборони. Перший раз, за весь час своїх бойових акцій на фронті, 3-я дивізія була змушена перейти від наступу до загального відступу.

Під натиском переважаючої червоної Вапнярської групи, ми, огризаючись, відходимо й віддаємо ворогові попередньо здобуті нами терени. На лінії села Гарячківка, ворог розбиває 9-у Залізничну дивізію, розгромлює один курінь 11-ої Галицької бригади, відкидає 9-ий Стрілецький полк і тим самим змушує до відступу 7-й Синій полк. На цей раз, найбільші втрати випали на долю 9-го Стрілецького полку: забито командира куреня й усіх командирів сотень.

Ми залишаємо Гарячківку й відступаємо до Крижополя. Червона група невпинно атакує з новою силою й захоплює Крижопіль. На станції Вапнярка приготовляються до евакуації… Під кінець серпня, ситуація в районі Вапнярського Залізничного вузла стає для нас аж надто загрозливою. Для нашої групи ще одним чорним днем більше: в оборонному бою за саму станцію Вапнярка, 8-й Чорноморський полк і знову 11-а Галицька бригада, понесли тяжкі втрати на лівому крилі нашого фронту. Два наші бронепотяги ушкоджено. Сталося це в днях 29-ого і 30-ого серпня 1919-ого р. Здавалося, що воєнне щастя перейшло на бік ворога… Але, як відомо, щастя є змінне й особливо на полі бою.

Штаб Дієвої Армії упритомнює собі, що ослаблена група полк. Удовиченка не в стані сама, власними силами, переможно протиставитися атакам ворога. В наслідок цього, він рішає знищити червону Вапнярську групу допоміжними акціями Волинської групи (дві дивізії) і групи отамана Ю. Тютюника (рівнож дві дивізії). Волинська група мала заатакувати праве крило і тил ворожої групи, а група от. Тютюника — забезпечити ліве крило групи полк. Удовиченка. З цією метою, Волинська група вирушила з району Тульчина до Жабокрич і звідтіля повела наступ одною дивізією на станцію Рудниця, а другою — на ст. Кодима. Водночас, група от. Тютюника вирушила з м. Умань й и. Тальне в напрямку на Голованівськ.

Заатаковані спільними силами груп Удовиченка і Волинської з фронту, правого крила й тилу ворожої Вапнярської групи, червоні спішно залишають Крижопіль і намагаються дістатися до Бірзули, але це вдається лише деяким частинам 47-ої сов. дивізії. Решта ворожої Вапнярської групи, мавши відрізаний шлях відступу на південь, є в ростечі в лісах, у напрямку на північ. До наших рук дісталося багато полонених червоноармійців; крім того, ми зміцнили себе здобутими гарматами, кулеметами, амуніцією, обозами й різним майном.

На полудні, в районі Одеси, скупчує свої сили новий ворог України — вже не червона, а біла Москва.