Розділ XXIV Загальна ситуація. На фронті 3-ої дивізії ворог зміцнює свої сили. Наступ 7-го Синього полку вздовж залізниці. Активність 9-го Стрілецького полку. Облудні гасла московських большевиків. Повстанський рух в Україні. Позитивні й негативні повстанські отамани. Отаманія

Загальна ситуація. На фронті 3-ої дивізії ворог зміцнює свої сили. Наступ 7-го Синього полку вздовж залізниці. Активність 9-го Стрілецького полку. Облудні гасла московських большевиків. Повстанський рух в Україні. Позитивні й негативні повстанські отамани. Отаманія

Безпосереднього зв'язку зі штабом армії 3-тя дивізія все ще не мала, але нам уже було відомо, що Нова Ушиця вільна від ворога та що Проскурівська наша група тримається в районі м. Ярмолинці. Група от. Тютюника і 2-га дивізія от. Божка є, ніби, в районі м. Бар — м. Ялтушків. Рквнож дійшли до нас чутки, що Галицька армія частинно перейшла на східній берег р. Збруча. Взагалі, на підставі тих відомостей, що надійшли до штабу дивізії, було видно, що становище армії УНР не було аж таке безнадійне, як це здавалося, але все ж таки досить тяжке. ІЦождо 3-ої дивізії, то її становище не покращало, бо вона мусіла й надалі виконувати своє тяжке завдання, поклвдаючись лише на свої власні, втратами в боях зменшені сили.

Після переможного, але з болючими для нас втратами, бою Чорноморського полку за м. Комаргород, Комдив 3 рішив бити Вапнярську групу червоних комбінованими ударами, вживаючи обхідних маневрів і, по можливості, уникати чолової атаки, як головного удару. Перший удар, у праве крило ворогя, мав нанести 7-ий Синій полк. Для викошання цього завдяния Комдив наказав полковникові Вишнівському наступати своїм полком на станцію Юрківка і далі на станцію Вапнярка, весь час увздовж залізниці; 9-му Стрілецькому — зайняти позицію Синього полку й прикривати дивізію з баку Жмеринки; 8-му Чорноморському — залишити м. Комаргород і зайняти позицію вздовж р. Русява, з головним пунктом опору в м. Томашпіль.

Інформації, що їх подала дивізійна розвідка, свідчили, що після поразки ворога під Звізданівкою й Комаргородом, червоноармійці підупали на дусі, особливо в частинах 45-ої совєтської дивізії. Стверджено, що до ст. Вапнярка пробули нові ворожі частини, а на станціях Крижопіль і Рудниця рівнож вивантажувано червону піхоту й гармати. На ст. Вапнярка стояло під парою кілька бронепотягів. Усі ці відомості стверджували, що бої за Вапнярський залізничний вузол допірощо розпочинаються та що червове командування має замір утримати його за всяку ціну в своїх руках.

Загальна ситуація на українсько-протибольшевицькому фронті — 8-16-го липня 1919 р.

7-ий Синій полк, що його замінено 9-им полком, розпочав наступ на ст. Юрківка, переміг поважний спротив червоних під с. Юліямпіль і заатакував село й ст. Юрківка. В бою за Юрківку з боку ворога приймало участь кілька бронепотягів. Сотник Шура-Бура, із своєю батареєю, змову виручав свій полк надзвичайною відвагою, завзятістю й дуже влучною стрільбою. Не зважаючи на переважаючий вогонь ворога і на те, що одну з гармат Синьої батареї підбито, а обслугу поранено, гарматний герць сот. Шури-Бури закінчився тим, що два ворожі бронепотяги поважно ушкоджено, а два а два інших змушено відійти ло ст. Вапнярка. Синій полк переміг і зайняв ст. і село Юрківка.

9-ий Стрілецький полк змінив 7-ий Синій полк, зайнявши одним куренем ст. Рахни; решта полку залишилася в місті Джурин, як дивізійна резерва. Курінь стрільців активно боронив свій відтинок, уживаючи випадів і не раз тримав у своїх рукак станцію Ярошенка. У Джурнні, одного дня, сторожова охорона 9 полку проґавила кінний відділ червоних, що, заатакувала зненацька ранком резерву полку, захопила частину коней кінної сотні… Швидка відсіч стрільців змусила червоних тікати, залишивши захоплені коні.

8-ий Чорноморський полк відпочивав, після тяжких боїв, у м. Томашпіль, виставивши сторожову охорону в бік м. Комаргород. У його розполозі було спокійно. Полк лікував свої рани й поповнювався добровільно мобілізованими.

Большевицька московська армія розпочала свою бойову акцію під облудним гаслом соціальної справедливости, обіцяючи всю землю селянам, фабрики робітникам, капітал і ліси народові… Звичайно, такі демагогічні, але привабливі гасла, відповідали інтересам селян і робітників. Ці облудні гасла були тим магнетом, що притягнув їх на бік большевиків, бож вони не знали, що такі гасла "всім-усім" — це обіцянка золотих грушок на давно всохлій вербі…

Московські комуністи затьмарили тими гаслами голови селян і робітників, збили їх, як то кажуть, "з пантелику" й у такому спантеличеному стані легко опановували наївно-довірливі селянські й робітничі маси. Почувши ґрунт під ногами, большевики кинули нове гасло — Інтернаціонал. Попікшись на соціяльних гаслах і запізно упритомнивши собі вагу гасел національних, обдурені українські селяни й робітники, а через них і вся Україна, опинилися знову в аґресивних шпонах замальованого на червоно, а по суті того самого, що й перед тим, московського двоголового орла.

Московський лапоть-червоноарміець, неписьменний, брудний і брутальний, намагався показати себе в Україні "передовим"; намагався підпорядкувати собі українську людність і керувати нею, а московсько-комуністична влада розпочала, сквапливо й пожадливо, нечувану в своїй нелюдяності й безглуздій жорстокості, політику винищення й винародовленни українського населення й експлуатації української землі. Національно-свідома й активна частина українців і ті, що протверезіли з комуністичного чаду, зареагували на це повстаннями проти совєтської влади в Україні. До нас доходили чутки про повстання на Брацлавщині, Гайсинщині, Уманщині, Ольгопільщині, Київщині та інших місцевостях. Навіть дуже обережне подільське селянство, в районі Ямполя й Вапнярки, агресивно заворушилось. З рийону ст. Крижопіль прибули до штабу нашої дивізії зв’язкові від тамошньої повстанської групи. Отже, 3-тя Стрілецька дивізія армії УНР вже не почувала себе самітненою.

Загальна ситуація на фронті дивізій: 3-ої, 2-ої і 5-ої.

До району нашої дивізії прибув повстанський відділ отамана Павловського. Складався вн із 200 кінних і піших повстанці; мав кілька скорострілів і одну гармату. Командиром одногарматної "батерії" був колишній Синьожупанник. Назовні відділ виглядав досить пристойно і був здисциплінований. З наказу Командувача армії УНР, відділ цей мав перейти в запілля червоних, а 3-ій дивізії наказано "промостити" йому туди шлях. Згідно з домовленням Комдива 3 з от. Павловським, повстанський відділ мав перейти в тил червоних на відтинку 7-го Синього полку тоді, коли цей полк займав ще ст. Рахни. Повстанський відділ повинен був оперувати на тилах ворожої вапнярської групи, в районі м. Шпиків — м. Тульчин. Одного дня, після демонстративного наступу 7-го Синього полку на м. Шпиків, повстанський відділ отамана Павловського щасливо перейшов, лісними доріжками, в запілля ворога. Пізніше ми довідалися, що от. Павловський зайняв був своїм відділом м. Шпиків і м. Тульчин, але надалі всі сліди його зникли й ми вже нічого про нього не чули.

Тоді, коли 3-тя дивізія шикувалася до рішучих дій на вапнярському фронті, в її тилу з'явився якийсь незнаний нам кіннотник, в супроводі ординарця і невідомо з якою метою шмигав із одного села до другого. На наш наказ, цього верхівця затрнмано в районі одного з полків дивізії й припроваджено до штабу останньої. Виявилося, що "таємничий" верхівець був дуже гарний собі хлопець, чорнявий, з кавказькою шаблею при боці, в "бурці" (кавказький повстяний плащ без рукавів) й смушковій шапці, з червоним верхом, на доброму вороному коні. Для митця-маляра був це чудовий об'єкт до малювання. Але, як відомо, зовнішній вигляд людини не все відповідає її духовим і моральним якостям…

— Хто Ви є і чому вештаєтеся по тилах моя дивізії? — запитав я.

— Я отаман Козир-Зірка — погірдливо, скрививши свої "мальовані" вуста, але ввічливо відповів красунь.

— Що Ви тут, у районі дивізії, робите? Яке Ваше завдання? Чому уникали штабу дивізії? — засипали ми його запитаннями.

— Я шукаю відповідного місця для переходу фронту червоних із своїм повстанським відділом. Мої повстанці перебувають тепер біля м. Бар і чекають на мій наказ. Не зголошувався до штабу дивізії тому, що я є отаман Козир-Зірка, ні від кого незалежний… — з удаваною гідністю відповів мальовничий "джиґіт" (кавказець-кіннотник).

"Отаманові" Козир-Зірці запропоновано негайно залишити район дивізії, бо в противному разі його заарештують. У дійсності, як це ми пізніше довідались, Козир-Зірка жадного відділу не мав. Перед тим він гасав біля Бару, намагаючись переманити на свій бік козаків 2-ої дивізії (Запорізької Січі), бо він, ніби, формував окремий повстанський відділ. Йому навіть пощастило спокусити кількох, але довідавшись про це, Божко зареаґував у притаманний йому спосіб… Сам Козир-Зірка ледве встиг утікти вночі й тим урятуватися від жорстокої кари, що її заповів розлючений отаман Божко. Після цього випадку, мальовничий "отаман" десь зник. Вули непровірені чутки, що Він перейшов до большевиків.