Розділ «Додатки»

В альбомі "УСС" є згадка про те і є написано, що в тому нападі ми мали двох ранених і що ми враз із полоненими забрали скоростріл і міномет. Це не є згідне із правдою, бо ми забрали скоростріл і два ракетні пістолі, а міномета там не було, і також ми не мали ранених, бо ніхто не стріляв.

За цей напад нас трьох були декоровані срібними медалями "За хоробрість". Декоровані були десятник Цюпак, стрілець Михальчук і я.

Ситуація для мене погіршилась. Москалі були люті, як подражнені оси. Стріляли як ніколи до того часу. Багато разів били на одного чоловіка з цілої батеріі гармат. Забрало мені кілька днів часу, заки вдалося відреставрувати нашу приязнь. Але вже не була ця приязнь така щира, як попередня. Ми вже докупи не сходились, а сходились не ближче як на 15–20 кроків віддалі. Стріляння знову притихло.

У другій половині місяця лютого 1917 року я дістав із бригадно! команди коло 15 тисяч летючок, котрі мав передати москалям (російським солдатам. — Ред.). Летючки були друковані російською мовою. Був то заклик до російсько! армії, щоб покидали фронт і спішили до Петрограду, бо там вибухла революція. В летючках були вимінені імена арештованих чотирьох міністрів, з котрих я пам'ятаю ім'я міністра Гучкова.

Оставивши на показ для своїх старшин і стрільців коло сотки тих летючок, решту я передав п'ятьом москалям (російським солдатам. — Ред.), котрі слідуючої ночі здезиртирували до нас, а то тому, що їх команда присудила!м кару по 25 буків за те, що взяли летючки, а не взяли мене, і за те, що розповсюдили ті летючки без відома своїх старшин. Від своїх старшин покарані салдати мали обіцянку, що кара по 25 буків буде їм подарована, якщо до 24-х годин вони мене зловлять і повісять на видному нам місці. Тих п'ять салдатів просиділи цілу ніч у соснах навпроти мадярсько! сторожі, куди я звичайно переходив, а не дочекавшись мене, пішли до мадярів у полон.

Рано ми оба з хорунжим Грицем Голинським розмовляли з тими дезертирами. Вони нам те все розповіли, та при цьому дорікали мені, що через мене вони постраоали. Один із них накивав мені пальцем і сказав:

— Бережись, Альоша, бо тобі попадьот!

Хорунжий Голинський виміняв їм їхні рублі на австрійські корони і приказав їх викупати і перевести дезинфекцію їх убрань, чого ми оба допильнували.

Від того часу аж до Великодньої суботи я їм не докучав, аж у Великодню суботу за згодою нашого команданта сотні поручника Бужора я пішов до них запросити їхдо нас на свята. Тоді вже був нашим комендантом поручник Бужор, бо сотник Левицький був забитий російською (австрійською. — Ред.) гранатою наприкінці березня.

На Великдень ми мали понад 120 російських салдатів і підстаршин у себе на святах, котрі принесли нам багато пасок і крашанок, за що ми їх понапоювали до безтями. Кількох з них ночували у нас, бо були у стані вернути назад аж у понеділок. Також наші старшини передали кілька пляшок руму для російських старшин.

Після такого святкування на нашому відтинку фронту війна була закінчена. Через кілька тижнів ніхто не чув стрілів, а саддати приходили до нас, а ми ходили до них.

Російська команда забрала із фронту 254-й полк, а на його місце прислала 309-й Сибірський полк. З ними я зараз рано нав'язав дружбу, і 309-й полк прислав до нас своїх двох підстаршин, котрі просили, щоб ми жили з ними в такій згоді, як жили із 254-м полком. У російській армії вже не було дисципліни, всі носили червоні стяжки на грудях і своїх старшин уже кликали "товаріщ".

Опісля австрійська команда стягнула нас із фронту в дивізійну резерву, а потім до села Петрова. Відтак наша сотня від'їхала під Конюхи, до решти нашого стрілецтва. Від того часу Гуцульська сотня перестала існувати як окрема стрілецька частина (Гуцульська сотня існувала до 1 листопада 1918 р. — Ред.).

Не буду згадувати про бо! під Конюхами, але наведу те, що у своїй брошурі написав, і те, що говорив у своїх промовах російський генерал — українець [Володимир] Сікевич. Він сказав таке: "Коли показалось, що російська армія не є в силі проломити ворожу нам боєву лінію під Погуторами через те, що не можна було зламати опору Українських січових стрільців, ми постановили здобути Бережани із другої сторони, тобто від села Конюхи. Ми були певні, що нам вдасться, тому що під Конюхами проти нас були мадяри. Коли я вже мав все готове до наступу, мені донесли, що ми маємо проти себе Січових стрільців, котрі співають українські стрілецькі пісні хором. Я удався особисто на позицію, де переконався, що дійсно я буду мати до діла зі стрільцями. Сейчас я відкликав наступ і зажадав більших військових сил. Три дні забрало мені стягнути на цей відтинок найкращі російські військові сили, і доперва тоді я вдарив цілою силою на Українських січових стрільців, та вже в перших початках мого удару я побачив, що я вдарив неначе головою до муру. Я стратив все, що мав до своєї розпоряаимости, а фронту не проламав і Бережан не взяв".

Олекса ЗІНЬ

Календар Канадійського фармера на 1964 р. (Вінніпег) — С. 40–47. Біографічна довідка

ЗІНЬ Олекса Остапович (21.3.1898, с. Божиків Підгаецького пов., нині Бережанського р-ну Тернопільської обл. — 23.11.1976, м. Амгерстбург, Онтаріо. Стрілець 6-ї сотні та Гуцульської сотні УСС. У Легіоні з 1915 році. Наказом № 72 від 29.03.1917 підстаршина О. Зінь був нагороджений срібною медаллю "За хоробрість”.

У 1930-ті роки він неодноразово обирався волосним війтом на 9 довколишніх сіл. 1936 року з родиною виїхав до Канади. Працював фермером, мав бакалійну крамницю, м'ясний і взуттєвий магазини, виробляв консерви, володів рестораном, тримав пасіку, займався страхуванням.

Син Михайло (1927–2007) — доктор філософії Мічиганського університету. 1979 року отримав найвищу відзнаку Всеканадської асоціації бухгалтерії. З 1956 р. працював в університеті Віндзора: професор-асистент (1959–1962), асоційований професор (1962–1966) та повний професор (1966–1993). У 1973–1981 pp. - декан економічного факультету. Почесна відзнака "Лектор-король" факультету менеджменту Манітобського університету за артистизм викладання (1973); FCGA — почесне звання Генеральної асоціації бухгалтерії Канади (1984). Співавтор університетських підручників "Фундаментальні принципи бухгалтерії", "Принципи фінансової бухгалтерії”, "Бухгалтерія. Проміжний курс", співавтор франкомовного підручника "Основи порівняльного адміністрування та фінансів", які витримали багато видань. У грудні 1992 р. видавництво нагородило його спеціальною відзнакою з нагоди продажу мільйона примірників підручника "Фундаментальні принципи бухгалтерії". Вперше повернувся в Україну у 1993 році. Двічі брав участь у роботі літнього економічного семестру Львівського університету, присвяченого банківській справі. 1995 року супроводжував у подорожі по Україні канадську урядову місію, присвячену вивченню потреб реформування сільськогосподарського сектора України та рекомендацій для канадського уряду щодо економічної допомоги. 1996 року головував на Канадсько-Українському бізнес-семінарі з питань агропродуктової співпраці в Оттаві.

Динаміка заснування осередків товариства “Січ” в повітах із значною часткою гуцульських сіл (на тлі 48 українських повітів Галичини)