Розділ «М. Горбовий. Польська карна експедиція на Гуцульщині в 1920 р»

В половині м. цвітня 1920 року рушила на Гуцульщину польська карна експедиція. У м. Косові, біля пам'ятника Шевченку, зібралися війська карної експедиції, після чого майор Павловскі (чи Павловіч) виголосив до них ось яку промову: "Ми знаходимося тепер на ворожому терені. Зараз за Косовом треба зміцнити нашу обережність, бо ворог може бути за кожним кущем, за кожною смерекою. Численні верхи гір обсаджені гуцулами-по-встанцями, звідки спрямовані на тебе дула крісів і скорострілів. А маємо відомості, що є в них і гармати. Отож мусимо боронитись безощадно і без найменшого милосердя. За всяку ціну мусимо знищити ці большевицькі, гайдамацькі банди! Нам допоможе Матка Боска, крульова Польскі… Тут маємо нагоду добре погуляти і показати польську рицерскосьць".

І дальше ще говорив у подібному дусі, підбадьорував, закликав до жорстокости тощо. Були при тім і цивільні Поляки-урядовці зі старостою на чолі. Коли стемнілося, карні відділи 49-го полку піхоти, в якому переважали Поляки-мазури, рушили в гори. Почавши із села Соколівка (8 км за Косовом), вояки стали по дорозі стріляти до селянських хат, де тільки світилося світло. На щастя, поранених було лиш декілька. У тих селах (Соколівка й Яворів) до хат не заходили і людей ще не займали.

Справжня робота експедиції почалася щойно від села Ясенів Горішній. Карний відділ розділився, а поодинокі його частини порозбігалися по всіх селах Гуцульщини (Ясенів Горішній, Устеріки, Бервінково, Хороцева, Білоберізка, Розтоки, Рожен Малий і Великий, Стебні, Довгополе, Ферескуля, Полянки, Яблониця, Гринява із присілками, Криворівня, Жаб'є із присілками Слупейка і Ільці, Бистрець, Дземброня, Красник, Зелене, а далі й до сіл Красноїля, Перехресні та Голови).

Йдучи на села, карні експедиції, кого тільки з Гуцулів стрінули по дорозі, всіх били до крови. До подальших, що працювали в городах, стріляли і не одного поранили. Рівночасно вояки кинулися грабувати. Розбивали хати й комори, виносили, що попало під руки: кожухи, сердаки, білля, сукна, полотна, баранячі шкіри, ліжники, верети, гроші — одно слово, що тільки було. Гроші забирали, а все інше виносили надвір і скидали на купи, після цього перші офіцери вибирали для себе що цінніше, а решту брали підофіцери й рядові. Цим награбованим добром наладували десятки фір, що опісля їхали з гір, наче воєнні обози. Збіжжа виносили надвір і сипали на купи, таки в болото: дещо їли коні, а решту вояки місили з болотом. Корови, свині, воли забирали поголовно і різали відразу, що не з'їли, валялося по землі. Щокращі штуки худоби офіцери відправляли в Косів і там продавали на свою користь приватним людям. Чимало тої худоби купив тоді за безцінь відомий ресторатор-готеляр у Косові Трухановіч Владислав.

Притім палили деякі хати Гуцулів, як: Максим'юка, Мартишуків у Зеленім, а коли хто з людей зблизився до хати рятувати, стріляли до нього. Рівночасно з тим (нерозбірливо) і арешти. До цього вояки мали зладжені вже заздалегідь списки щосвідоміших гуцулів, і тих забирали. Дехто з людей тоді зразу втікав у Чехію, але багатьох таки заарештували.

Арештовано було в той час отсих: в Косові — Горбового Романа і Михайла Івановича; в Головах — Гнатюка Ю. Пр., Миронюка Ф. Юр., Дроняка Ів. Ів., Дроняка Микулу Дмитр., Дроняка Мих. Мик., Маротчака Ю. Ів., Шпитчука Танасія Ів., Шпитчука Мих. Мих., Карабчука Дм. Мик., Зеленського Мик. Вас., Зеленського Мих. Вас., Недоходяка Мих. Мик.; в Ясенові Горішньому — Максим'юка Петра Юр., Максим'юка Івана Петр., Креченяка Пр. Вас., Вайтучака Ст.; вЖаб'ю — Зюб'юка П. Гн., Бобрука Н. В., Петрашука Д. Ю., Сорука В. Вас., Зюб'юка Ів. П., Максим'юка Ю. Козм.; в Зеленім — Максим'юка П. Н., Янушевського Ол. Ів., Космачука Вас. Козм., Сумарука В. Ів., Слижука Фед. Мик.; у Гриняві — Сіреньчука Федора і Сіреньчука Юр. Фед., Мокана Он. Ол., Замореняка Мик. Іл., Лабуду Тан., Рибарука Тан.; у Криворівні — Якіб'юка Олексу Григ.; в Яблониці — Паланицю Юрка, Паланицю Гнат. Юр., Паланицю Он. Юр., Дроняка Іл. Дан., Лебіштана Д.; в Ріжні Великім — Калинина Юрка і Дмитра Юр.; в Довгополі — Марфієвича Павла Ів., Кочергана Івана і Кочергана Фсд. Юр., Освіцінського Фед. Вас.; у Красноїлі — Крамарука Вас., Крамарука Ол.; в Жаб'ю-Слупейці — Сливчука Лукина, Славчука Ол. Л. Ї Сливчука Н. Л. та багато інших.

Чимало було таких, ідо їх після арештування побили добре і звільнили, інших ще більш побили та й повезли у тюрми.

Биття виглядало так.

У Жаб'ю перегинали на поруччя, що було при дорозі, й так били до втрати пам'яти. Декому, як-от Го… (нерозбірливо) Ром. Ів., давали насамперед кулаком у вухо так, що тижнями не чув нічого або й навіки оглух, опісля вже били.

У селі Голови це виглядало інакше. Там перших арештованих, біля 14, привели до громадської канцелярії й поставили рядом попід стіни. Тоді йшов один підофіцер ("спеціяліста") і кожного по черзі бив кулаком у живіт, у "мацька", як вони казали. Від того удару запирало дух у грудях, страшенно боліло й хотілося пити води. Потім йшов другий і кожного бив кулаком у ніс, щоби пустити кров, при чім приговорював: "Hex сен лєє крев з кабана-большевіка. Он хцял України большевіцкей?" — після чого йшли різні додатки, як-от: "Курва ці мать, курви синє" і т. Їн. Коли пішла з носа кров, кидали чоловіком до землі, ставали йому по двоє на руки і ноги, один держав за голову або ставав на шию, а двох било руками або биківцями. Щоб битий не кричав, давали йому під лице його ж капелюх, у який стікала з носа кров, щоб він аж захлинався, давився нею. Притім кати приговорювали: "Пій, курви синє, шляк цєн трафі!"

Били аж до утрати притомности, а тоді брали за руки й ноги і кидали, мов мішок, у кут хати, одного на другого, на купу. Коли так усіх перебили, зливали їх ведрами води, щоби очуняли, і знову били й зливали водою по три-чотири рази. Навіть наймолодшого з арештованих, Понеполєка Дм. (18 літ), били й відпивали водою чотири рази.

Кров битих прискала по стінах, зливала долівку, тіло рвалося на шматки (факт), биті умились у власній крові, а кати реготалися, придумуючи всякі гидкі прізвища. Офіцери не тільки приглядались, але сами помагали катувати, як котрий із рядовиків змучився (м. Їн. офіцери Марцінковскі, Гадзіньскі).

Ще й сьогодні, по 20 роках, можна бачити у декого з тоді побитих людей синяки та чорно-сині ями на тілі. А такі, як Дроняк Микула, Дроняк Михайло Мик., Дроняк Іван, Гнатюк Юра іще мають у себе куски засушеного власного тіла, що тоді повідпадало. Так побитих людей гнали [в] недалекий потік, щоб обмилися від крови і грязі, а потім замикали в холодний льох, звідки цілу ніч доносилися зойки і стогони, а часом і крики, бо катам мало було — дехто з них ще вночі забігав у льох, щоб побити ще кого попало, насититися кров'ю.

У інших селах арештованих впихали між росохи (зрослі або роздвоєні дерева), щоб не міг і рушитись, і так били до безпам'яти. Кожний відділ мав інші методи катування.

У Зеленому було ще інакше. Там одна польська сотня (компанія) насамперед перевдяглася потайки в гуцульські одяги, зрабовані в інших селах, а потім зайшла в село від сторони границі, пускаючи чутки, що, мовляв, це прийшли повстанці із Закарпаття на поміч, тож треба помагати і місцевим. Декотрих стрічних Гуцулів примусили нести свої скоростріли тощо. Із другої сторони напроти тих перебраних стала наступати інша польська компанія — "на бій з повстанцями". Перебраним удалось за той час спровокувати кільканадцять гуцулів, а коли одна і друга військова частина зійшлися разом, тоді одні й другі стали жорстоко катувати Гуцулів.

Всі ті катування (нерозбірливо) та арешти тривали кільканадцять днів. Опісля стали відсилати людей частинами в Косів. По дорозі місцеві постерунки жандармерії уважали за свій обов'язок і собі бити арештованих скільки влізло. Наприклад, на постерунку жандармерії в Соколівці жандарми люто били скованих Гуцулів, позапихали їх попід ліжка й, скованих, держали до рана, знущаючись цілу ніч над ними. Досвітком дали їм у руки рискалі, щоб копати ями для себе, бо хотіли їх постріляти. Та, видно, щось їм перешкодило у тім. Після 1 травня перші групи арештованих прибули в косівську тюрму. Тут уже сидів Горбовий Михайло Іванович, якого при арештуванні у Косові жандарми тяжко побили прикладами крісів. Через те й не везли вже його в с. Голови, чого жадав капітан карної експедиції, бажаючи ним потішитися.

За кілька днів відставлено першу партію арештованих у тюрму в Коломию. Страшна була та подорож. Людей повкидали на долі фіри, що до решти обтовкла їх побите, скривавлене тіло. Більшість із них мала високу гарячку. При кожному возі йшли по два, три й чотири конвої, залежно від важности особи арештованого, вони поштовхували по дорозі та прозивали їх усякими вуличними прізвищами.

Стрічні офіцери та жандарми, довідавшись, кого везуть, не проходили мимо, щоб не побити Гуцулів або хоч не копнути й вилаяти їх ловко. Та не один, знепритомнілий з болю, при високій гарячці, вже й не почував того варварства. Так привезено всіх до тюрми в Коломиї, [що] при Окружному суді при вул. Романовського. В будинку суду ждав уже на свої жертви Військовий суд, що судив відразу на розстріл.

Київ, 1940 р.