Розділ «М. Горбовий. Стрілець Андріяс[12] рятує сотню»

Раз у темну ніч (14 серпня 1916 р. — Ред.) під Потуторами Москалі напали на відтинок 1-ї сотні, зліквідували стійки напереді й почали підходити аж до резерви. Сотня, хоч ще не зорієнтована, що діється, негайно рушила до протинаступу. Розгорнувшись у розстрільну, стала підходити на гору. Нараз побачила масу чорних постатей, що сунули проти неї, при чому чути було грімкий голос сотника звідтам: "Стрільці моєї сотні, Дудинського, до мене! Кріс на плече!"

Сотня спинилась. Здивовано позирали всі на себе. Як то? Сотник там не може бути! Що сталося?..

Цю затримку могли використати Москалі та могли висікти всіх до одного. Але напереді був стрілець Андріяс, який, побачивши цей підступ (стрільців кликав не сотник Дудинський, а московський ротний, котрий звідкись знав про все докладно і підшився), крикнув: "Стрільці, до мене! Бий кляту Москву! Гранатами їх!"

Сотня рванулась за ним.

— Ах ти, сучий сину! Підшиваєшся під сотника? — чути було крик стрільця Андріяса, а далі — вибухи ручних гранатів та кілька стрілів.

Сотня в одну мить відбила позицію — слава У.С.С. була врятована. Але про героя бою стрільця Андріяса ніхто не знав, що з ним сталось. Аж ранком найшли його стрільці між побитими Москалями із простріленою головою. Недалеко лежав і московський ротний, розірваний гранатою, а побіч нього браунінг із вистріленим набоєм.