Розділ «Додатки»

Стрілець Андріяс рятує сотню // Історичний калєндар-альманах Червоної Калини на 1932 рік. — Річник X. — Львів: накладом видавничої кооперативи "Червона Калина", 1931. — Без зазначення сторінки.

Стрілець Кутерлаш утікає з полону // Історичний калєндар-альманах Червоної Калини на 1932 рік. — Річник X. — Львів: накладом видавничої кооперативи "Червона Калина", 1931. — Без зазначення сторінок.

У.С.Стрільці на лещатах// Каменярі. — 1936. — Ч. 3. — С. 9 — 10.

"Чорногірський вітер" на Закарпаттю // Молоде Життя. — 1925. —

Ч 7–8 — С 7 — 9

Що тепер робити? // Каменярі. — 1938. — Ч. 14. — С. 5.

Як згинув сот. УСС Омелян Левицький // Історичний калєндар-альманах Червоної Калини на 1931 рік. — Річник IX. — Львів: накладом видавничої кооперативи "Червона Калина", 1930. — С. 17–18.

Підготував Роман КОВАЛЬ

О. Зінь. Гуцульська сотня УСС

(воєнний спомин)

Сорок і сім літ проминуло, коли на приказ австрійських військових властей наша стрілецька команда була змушена відкомандувати одну боеву сотню в силі 250 стрільців до так званої деташми генерала (правильно: майора. — Ред.) Русса в гори Карпати.

Це діялося восени 1917 року (насправді в жовтні 1916р. — Ред.). Під ту пору в нашому Коші не було вповні вишколеної походової сотні, а було пару сотень не цілком вишколених новобранців і коло 200 [стрільців] у відділі виздоровців, тобто тих недобитків, котрі повернули зі шпиталів вилічені цілком або через брак місця у шпиталях відісланих до Коша недоліків (недолікованих. — Ред.).

Ми вірили (були переконані. — Ред.), що тих 250 стрільців, котрі будуть вислані в Карпати поміж чужих, уже ніколи до нас не повернуть, а згинуть у лютих боях під чужою нам командою. Така думка мала повне узасаднення (підстави. — Ред.) тому, що тих 250 стрільців мали бути вислані без своїх старшин і підстаршин, а також і те, що під іу пору не було кого іншого вислати, як одну недовишколену сотню новобранців. Ця справа не могла мати нічого спільного з нашими виздоровцями, бо тим прислуговувало право двох- чи трьохмісячного побуту в Коші в цілі відреставровання свого здоров'я і рівнож кожний мав право до двотижневої відпустки.

Помимо того, всі виздоровці, котрі боролись у стрілецьких рядах від перших початків, майже всі ті, котрі брали участь у славному бою на горі Маківці і в поході від Карпат до Серету та в боях над Стрипою, зрезиґнували зі своїх привілеїв та всі зголосились добровільно йти в Карпати.

На те зложилось дві причини: перша була та, що поміж виздоровцями було поважне число гуцулів, котрих тягнуло у свої рідні сторони, а друга — ми мали досить боевого досвіду і вірили, що не так легко дамо себе зламати, як недовишколені рекрути, і через те всі виздоровці зголосились добровільно йти в Карпати.

Бракуюче число до 250 доповнили з Вишколу рівнож добровольцями, поміж котрими більшість була з підкарпатських околиць і з Буковини.

Тому, що ця сотця мала їхати на Гуцульщину і було в ній багато стрільців з Гуцульщини, цю сотню назвали "Гуцульська сотня".

Так скоро, як можна було все упорядкувати, ми від'їхали на Закарпаття до села Бичкова, де на нас вже очікували старшини і підстаршини — австрійці та німці. Командантом сотні був поручник [Альфонс] Ерллі (правильно: Ерле. — Ред.).

Під цю пору російський генерал Брусілов в околицях гір Прислопу і Кирлібаби провадив велику офензиву в цілі проломання австрійського фронту і сполучення російських військ з румунськими, що йому не вдалося.

В дорозі з Бичкова до Кирлібаби німці задержали нас на Прислопі, щоб ми допомогли їм, бо у них по дуже великих втратах вже не було сили здержувати російську навалу.