Розділ «М. Горбовий. Під осуд громадянства»

Щоби понизити мене у громадянській опінії, деякі людці стали у окритий, нечесний спосіб ширити проти мене всякі наклепи. Я зразу не прив'язував ваги до людської злоби й до цеї "роботи". Але коли в останньому часі, точніше в літі 1935 p., ця акція набрала масовости й готова була шкідливо відбитися на деяких інституціях та иоодиноких невинних громадянах, я мусів зацікавитися цею справою, щоб вислідити тих "відважних", що вміють тільки з-поза плота нападати, а не мають відваги стати доочно. Показалося, що цими особами є:

1) п. Михайло Куриленко, директор і власник робітні "Гуцульське Мистецтво" в Косові;

2) п. Степан Глушко, директор г імназії "Рідної Школи" у Станіславові;

3) п. др. Петро Прибитківський у Косові.

Перед у всьому вів і був найбільш "активний" у цій "роботі" саме п. М. Куриленко. А "робота" ця полягала на тім, що ще в 1927 р. п. Степан Глушко, будучи в с. Річці б. Косова, наговорив перед п. Куриленком чи ще ким, що "в 1918 p., як він, п. Степан Глушко, був командантом у Косові, істнували там так звані "зелені кадри" військових дезертирів і бунтівників, а між ними був і Михайло Горбовий, котрий дуже спритно цілий час укривався, і п. Степан Глушко не міг його зловити".

Ці зізнання, списані у формі протоколу і підписані п. Степаном Глушком, містяться на одній сторінці канцелярського паперу машинового письма. Не входжу тут у те, що самі зізнання є в кількох місцях неправдиві навіть щодо особи п. Степана Глушка, зглядно його ролі в той час. Але щодо мене, то вони е в цілости цинічно-неправдиві, а складати їх могла тільки людина, не поінформована про стан справи або злобна, з певною тенденцією мені пошкодити.

Ясне одно, що в час писання цього "протоколу" не було там машини під рукою й писалося ручно. Тепер вони є друковані на машині Royal, що є тільки в "Народній касі" в Косові, в котрій була приміщена кооператива "Збут". У цій кооперативі "Збут" працював у pp. 1934/35 якраз п. д-р Прибитківський.

І ці зізнання п. Глушка у виді "протоколів" якраз масово поширювали п. М. Куриленко і п. др. Прибитківський. Ширили вони поміж приватними особами, членами товариств, а навіть висилано ці наклепи в ін. місцевости. Крім того, поширювано це усно при кожній нагоді та ще й перестерігалося людей переді мною, мовляв: "Ви пристаєте з Горбовим, а не знаєте, хто він такий. Та він є теж дезертиром і бунтівником УГА! Роблю вас уважними перед ним…"

Між культурними і чесними людьми водиться так, що, коли мається які сумніви відносно минулого чи теперішнього даної людини, котра занимае видніше й відповідальне становище у громадянському житті, — старається перше основно провірити фактичний стан справи або й віддати — за потреби — під осуд громадянського суду, щоб часом не принести шкоди не тільки невинній людині, але й установам, у котрих працює дана одиниця.

Тут, одначе, не було нічого подібного, хоч "протокол" писаний перед… восьми літами, а я весь час працюю в численних установах. Панове М. Куриленко і др. Прибитківський не мали відваги стати доочно, не мали чести піти чи спричинити громадянський суд, а тільки поза моїми плечима робили свою низьку "роботу", ще й цинічно закриваючись якимсь "почуттям обов'язку". Коли б у них було справді почуття обов'язку і журба за чистоту дійсної загальної справи, то при крихітці доброї волі могли легко провірити фактичний стан і не компромітувати… себе.

Про часи української влади я не одне вже подавав у часописах і журналах. І то за повним підписом своїм, щоб не було сумніву о правдивости фактів. З тих описів ясно теж і про мою працю. Як УСС ("стара война") я виконував точно прикази своєї команди. І тільки на доручення команди я співпрацював у підготовці й перейнятті влади в Косові. Дальше сповняв я не тільки військові обов'язки, котрі мені доручено, але співпрацював і з цивільною адміністрацією при встановленні влади по селах, куди я їздив з тодішнім головою Української Національної Ради вчителем п. Устияновичем.

Живе ще й тепер учитель п. Устиянович, з котрим я тоді працював і підучувався до ширшої громадянської праці. Живе ще бувший кошовий УСС д-р Н. Г. (Никифор Гірняк. — Ред.), що знає гаразд ті часи і тямить доручення, які видавав. Живуть ще й інші старшини УСС, з котрими приходилося спільно працювати. Живуть ще й ті п. п. професори, що вели в Косові через 5 місяців учительський курс, на котрому я був з іншими стрільцями точним учасником, сповняючи, поза тим, військові й інші обов'язки. Коли цього замало, то здороводумаючій, чесній людині дало б дещо до думання й те, що із приходом польської влади в 1920 р. у цвітні мене арештовано й держано по всяких тюрмах майже до кінця 1921 року. І пізніше не було такого року, щоб мене бодай на пару місяців не арештовано. А чейже "дезертирові й бунтівникові УГА" належалася б яка нагорода або хоч супокій, а не тюрма… Це ясно всякому.

Та, мабуть, ясно було це і згаданим панам. А коли вони, мимо всього, займалися так негідним ділом — то ясно, що робили це тільки тому, щоб понизити мене на чести та пошкодити тим інституціям і товариствам, в яких я працюю. А робили це так штудерно, що я довший час не міг дістати у свої руки згаданих "протоколів". Аж з кінцем вересня, зглядно з початком жовтня 1935 p., дістав я з кооперативи "Червона Калина" (котрої я є членом від часу оснування) і редакції "Літопису Червоної Калини" повідомлення про одержания такого "протоколу", а вслід за тим і самі "протоколи" та оригінальне письмо п. Куриленка такого змісту: "До Редакції журналу "Літопис Червоної Калини" у Львові. Вважаю своїм обов'язком подати до відома Хвальної Редакції відписи протоколів, які характеризують співробітника журналу п. Михайла Горбового. З поважанням М. Куриленко".

Коли я познайомився зі змістом "протоколу", не міг зразу повірити, щоб людина, займаючи становище директора гімназії, могла щось подібного говорити і писати чи підписувати. Тому я написав до п. Глушка запит, чи писав такі протоколи, а якщо так, чи їх надальше піддержує.

На перше письмо не дістав я відповіли; аж на друге відповів п. Степан Глушко потверджуючо. Зміст цього письма оправдав у деякій мірі автора "протоколу", бо в ньому м. Їн. є сказано: "…побуту в Косові, де був я першим командантом міста й повіту…", а кожний потвердить, що п. Глушко командантом повіту Косова ніколи не був.

Після цього я рішив віддати справу під осуд громадянського суду. Бажаючи, щоб відбувся він якнайбільш об'єктивно, поважно, а при тім у місці, що влекшувало би приявність обжалованим і евентуальним свідкам, я попросив на своїх заступників Вп. п. професора Романа Шипайла і Вп. п. д-ра Івана Новодворського, адвоката, обох у Коломиї. З важних і вповні оправданих перешкод Вп. п. проф. [Роман] Шипайло не міг приняти на себе цього обов'язку, натомість від себе поручив адвоката Вп. п. д-ра А. Кузьмича, теж у Коломиї, на що я погодився і передав громадянам оцю справу.

Оба п. п. заступники, по провіренні фактичного стану справи, вислали до всіх трьох мною обвинувачених письма такого змісту:

"Коломия, дня 11 листопада 1935. До Високоповажаних Панів Степана Глушка, директора гімназії R Ш. у Станіславові, Михайла Куриленка, директора "Гуц. Мистецтва" в Косові, Петра Прибитківського, кооператора в Косові.

Високоповажані Панове! Пан Михайло Горбовий з Косова почувається обиджений тим, що Ви, Високоповажані Панове, закидаєте йому, начебто він був дезертиром і бунтівником Української галицької армії, і той закид поширюєте серед українського громадянства. З приводу цієї обиди він покликує Вас на Суд чести. Своїми заступниками до цього Суду установив він нас. Виконуючи свій обов'язок, просимо оцим Вас, ВПоважані Панове, визначити зі свого боку представників до Суду чести.