Я стрепенувся і якось нерішуче запитав його:
— Що скажеш, салдат?
— Холадно, пан, да ж холадно!
— Приходь, дам дров, — відповів я саддатові.
Він не вірив, але по якомусь часі я його переконав, що слова додержу. Та на його жадання я мусів забожитись, що не буду стріляти: "Єй же Богу, д ам дров”.
По тих словах російський салдат закликав із землянки своїх товаришів. Ціла російська сторожа вийшла наверх, і ми розпочали знову розмову про дрова. Я ще раз мусів по-їхньому забожитись, що дам дров і ніхто до них не буде стріляти. Тоді їх зводний приказав двом салдатам, щоб взяли пилу і сокиру та ішли за ним. Щоб затерти свій нічний слід, то я рівнож пішов напроти них до середини полянки, де ми стрінулись і дуже щиро привітались, не одною, а обома руками, неначеб ми були якісь давні приятелі.
ПідпроваДивши своїх гостей до лежаків, сказав їм різати і брати скільки можуть, а зі зводним ми сіли на одного лежака. Я почастував зводного папіросом. Зводний звернув увагу на мою шапку і запитав:
— А ви є січовий стрелок?
— Так, господин зводний, я січовий стрілець! — відповів я йому.
— Прошу не викати мені і не кликати мене "господин зводний”. Мене звати Андрій, і так прошу мене звати.
Андрій говорив чистою українською мовою, що змусило мене запитати, чи він є українець.
— Не тільки я українець, а також весь наш 254-й Николаєвський полк є український.
Николаєвський полк був з Николаїва над Бугом.
Андрій був значно старший за мене і так, як він мені оповідав, був жонатий і було у його двох маленьких синів, за котрими він дуже тужив. При тому він сказав мені такі слова:
— Алексію! Коли б ти мене убив і зробив моїх маленьких синів сиротами, а мою жінку вдовою, то ти б не мав щастя у свойому житті, бо вони прокляли б тебе.
Я поглянув на Андрія, а йому котились сльози по лиці. Я зворушено запитав його:
— Андрію, чого ти плачеш і за що мав би я тебе убивати або ти мене?
— А хіба ж ти не знаєш того, що ми взаїмно убиваємо себе за чужі нам государства?
По такій відповіді я пізнав, що маю до діла з мудрішим чоловіком від мене. Двох саддатів вже були відрізали порядний кавалок сухої сосни і готовились до відходу. Мені жаль було так скоро розставатись з Андрієм, тому я дорадив їм, щоб віднесли той кавалок сосни і повернули ще по один та щоб не забули принести для мене своєї махорки.
Андрій радо на те погодився І подякував мені за щирість. Салдати повернули з повною шапкою махорки, чим я наповнив всі свої кишені, які тільки мав, а повернувши до сотні, роздав всім, включно зі старшинами.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гуцули у Визвольній боротьбі» автора Горбовий М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Додатки“ на сторінці 67. Приємного читання.