Розділ «Додатки»

СОРОКОВСЬКИЙ. Січовий стрілець.

СОРОХТЕЙ Осип-Роман Йосафатович (28.02.1890, с. Баранчичі Самбірського пов., нині Баранівці Самбірського p-ну Львівської обл. —

28.11.1941, Станіслав, нині Івано-Франківськ). Маляр, графік і карикатурист. Член "Артистичної горстки" УСС, співробітник Пресової кватири УСС.

Народився у змішаному подружжі (мати — полька, батько — українець, рідні сестри "латинники"). Залишивши 1910 року учительську семінарію, вступив до Краківської школи мистецького промислу, а після трьох років навчання — до Краківської академії мистецтв (1911–1914). Тут потоваришував з Михайлом Гаврилком. Письменник Микола Голубець писав: "Хто дивився на цю пару збоку, той не міг не признати, як знаменито вони оба те доповнювали, як ангельська добрість Гаврилка злагіднювала рожеві мрії й вибухи песимізму Сорохтея. Обох їх шанували в академії за талант, за культуру й інтелігенцію, що, до речі, не є таким зовсім буденним явищем серед пластиків, як би це могло комусь, не обзнайомленому з тим середовищем, здаватися". В УСС із серпня 1914 року. Учасник партизанських "двадцяток" (осінь 1914). Був у Гуцульській сотні Клима Гутковського. Малював карикатури на вояків, що друкувались у гумористичних журналах і збірниках. Микола Голубець називає ці часи найщасливішою добою в житті і творчості Сорохтея. Цей період приніс чимало гострих шаржових і карикатурних робіт ("Усусуси", "Шарж на І. Цяпку Скоропада". "Шарж на полковника УСС Г. Коссака", "Портрет полковника УСС Вариводи", "Портрет Леонтовича"). Після війни О. Сорохтей повернувся до м. Станіслава, але незабаром продовжив навчання у Краківській академії (1919–1920), здобувши патент артиста-маляра. Працював у техніці рисунку й акварелі, рідше олії.

Писав повні експресії графічні портрети (Т. Шевченка, І. Котляревського, Є. Гребінки, М. Менцінського, автопортрети та ін.), прикарпатські пейзажі, побутові картини, релігійні композиції (серія страстей Христових), натюрморти, шаржі на стрільців і старшин УСС, учителів, церковних, культурних і громадських діячів (І. Франка, М. Черемшини, М. ґданського, О. Новаківського, С. Крушельницької, С. Людкевича, Д. Донцова, І. Боберського, В. Барвінського, єпископа Г. Хомишина та ін.). Учасник виставок ГДУМ, АНУМ, УСС у Львові; 2-ї міжнародної виставки дереворитів у Варшаві (1931). Учитель малювання у гімназіях Станіслава (1920–1926; 1929–1940). Ілюстратор книги "Життя й пригоди Цяпки Скоропада" Антона Лотоцького (1926). Учитель у Снятині (1926–1929; 1940 — 11.1941). Помер від сердечного удару. Посмертні виставки його творів відбулися у Станиславі (1942) та Львові (1970).

СОХАЦЬКИЙ. Підстаршина Гуцульської сотні УСС (1915).

СТАРОСОЛЬСЬКИЙ Володимир Йоахимович (8.01.1878, м. Ярослав, нині Польща — 25.02.1942, м. Маріїнськ Кемеровської обл., РСФСР). Громадсько-політичний і військовий діяч, адвокат; член Закордонного комітету РУП і Головної управи УСДП, перший голова товариства "Українські січові стрільці" у Львові, член Головної української ради (08.1914), Загальної української ради (1915), Бойової управи, Союзу визволення України, член Пресової кватири УСС, представник Бойової управи при Легіоні УСС (1915–1918), товариш міністра закордонних справ УНР (1919), професор Українського державного університету (Кам'янець-Подільський), університетів Відня і Праги, голова УСДП (з 1933), професор Львівського університету (1939); військове звання — поручник австро-угорської армії.

Закінчивши гімназію в м. Ярославі, навчався на юридичному факультеті в університетах Кракова, Львова та Відня. 1903 року захистив докторську дисертацію з права. Один із засновників "Молодої України", ініціатор з'їзду українських студентів у 1900 p., де проголошено ідею Української державності. У жовтні 1918 р. входив до складу Української генеральної команди у Львові. Під час українсько-польсько! війни 1918–1919 pp. Їнтернований у польському таборі для військовополонених у Домб'ю під Краковом. З 1927 р. проживав у Львові, де займався адвокатурою, захищав на судових процесах учасників українського національного руху. У грудні 1939 р. арештований більшовиками. Разом із родиною вивезений у глиб СССР. Автор багатьох наукових праць і публіцистичних статей, зокрема "Причинки до теорії соціології", "Теорія нації", "Держава і політичне право".

СТАФИНЯК Володимир (1884–1920). Військовий діяч; отаман Вишколу УСС (06.1915 — 01.1916), командир IX Белзької бригади УГА та Вишколу УГА (1919); військове звання — отаман (майор) УГА. Брав активну участь в українсько-польській війні 1918–1919 pp. Помер від тифу.

СТЕПАНІВ-ДАШКЕВИЧ Олена-Марія Іванівна (7.12.1892, с. Вишнівчик, нині Перемишлянського p-ну Львівської обл. — 11.07.1963, Львів). Військовий і громадський діяч, педагог; командир чети УСС, пресовий референт Міністерства закордонних справ УНР (1919); військові звання — хорунжа УСС, четар УГА.

З 1911 р. брала активну участь у січово-стрілецькому русі в Галичині, співзасновниця товариства "Січові стрільці-II", керувала жіночою четою. В УСС із серпня 1914 року. Учасниця бою на горі Маківці. Нагороджена Срібною старшинською медаллю "За хоробрість" (1914) та Військовим хрестом Карла V (1918). З весни 1915-го до 1917 р. — в російському полоні, переважно в Ташкенті, де брала активну участь у діяльності української громади. 1917 року через Фінляндію, Швецію та Німеччину повернулась до Галичини. У жовтні 1918 як член Головної управи, а згодом — Начальної команди УГА вела таємні переговори з гетьманом П. Скоропадським, була одним з організаторів Листопадового зриву 1918 року. Брала участь в українсько-польській війні 1918–1919 років. Через тиф звільнена з військової служби. У листопаді 1919 р. виїхала до Відня, де закінчила університет (1921, докторат з історії та географії). Після повернення до Львова вступила до Української партії національної роботи (т. зв. "загравістів"), підтримувала контакти з УВО. Працювала учителькою гімназії сестер василіанок у Львові. Діячка "Рідної школи". Дружина полковника Армії УНР (на еміграції генерал-поручника) Романа-Миколи Дашкевича. Мати історика Ярослава Дашкевича. З 1945 р. — в. о. доцента Львівського університету.

У грудні 1949 р. арештована. До червня 1956 року перебувала в концтаборі в Мордовії. Автор спогадів "Напередодні великих подій. Власні переживання і думки. 1912–1914" (1943) та ін., довідників "Кооперативи здоров'я" (1930), "Трудові резерви Львівщини" (1949), монографії "Сучасний Львів" (1943). Похована на Личаківському кладовищі.

СТЕЦЮК Гриць. Вісіун УСС. Правник. Доповідач у "Викладовому кружку" Коша УСС, що постав як осередок для ідейного зміцнення стрілецької молоді та підготовки її до майбутньої суспільної праці. Член управи "Кружок загального добра", створеного 18 лютого 1916 р. для пожвавлення та впорядкування стрілецької праці в Коші УСС.

СТОРОЖУК Василь (? — вереснь 1916, г. Лисоня). Підхорунжий 1-ї сотні 1-го куреня УСС. Загинув у бою. Можливо, йдеться про підхорунжого Сторожука Олексу (1894, с. Желдці Жовківського пов. — 18.09.1916, Ужгород), коменданта чети, смертельно пораненого на Лисоні 14 вересня 1916 року. Помер у шпиталі. На підтвердження цього припущення говорять прізвище і ступінь, а також те, що серед жертв бою на Лисоні, зафіксованих С. Ріпецьким, який найґрунтовніше дослідив це питання, є лише один підхорунжий Сторожук. На фото — В. Сторожук.

СТРОНСЬКИЙ Микола (1884? с. Ясениця-Сільна Дрогобицького пов., нині Дрогобицького р-ну Львівської обл. — 3.08.1933, Львів).

Військовий і громадсько-політичний діяч, правник; курінний ад'ютант, начальник полкового обозу УСС; секретар Дрогобицького окружкому Комуністичної партії Західної України (1925), секретар консульства СССР у Львові (1928–1933); військові звання — поручник австро-угорської армії, старшина УГА.

Навчався у дрогобицькій гімназії. Організатор робітництва на Дрогобиччині, член УСДП. Активіст Українського студентського союзу. В УСС із 1914 року. У серпні — жовтні 1917р. очолював стрілецьку формацію. Великий конюший Ордену залізної остроги УСС. Член УВО (1923), перебував у слідчому ізоляторі у справі Степана Федака (1921), засланий у комуністичний рух Українською військовою організацією, відтак член Комуністичної партії Східної Галичини, згодом Комуністичної партії Західної України, член ЦК КПЗУ. Радник консуляту СССР у Львові. 1933 року, після виклику в Харків, покінчив життя самогубством. Газета "Діло" 4 серпня 1933 р. писала: "Після Хвильового і Скрипника застрілився вчора урядовець совітського консуляту у Львові Микола Стронський. Виразне національне обличчя того останнього діяча, глибоке схвилювання, яке, як кажуть, виявляв в останніх днях із приводу поворотної хвилі протиукраїнського терору за Збручем та задуманої подорожі до СРСР, поруч із давнішою глибокою вірою, якою він, колишній Усус та пізніший комуніст, гадав об'єднати українську національну й комуністичну інтернаціональну ідею, — всі ці познаки вказують аж надто виразно, що вчорашнє нове самогубство було черговим актом розпуки і черговим актом демонстрації. Хвильовий застрілився у Харкові, Скрипник у Москві (sic!) (насправді у Харкові. — Ред.), Стронський у Львові. Хвиля розпуки досягає скрізь, де живуть одиниці, які, причаливши до комуністичного табору, не зірвали з буржуазними поняттями про свою національну приналежність та про обов'язуючу силу людської чести… Бездиханне тіло М. Стронського знайшли рано-вранці 4 серпня 1933 р. в лісочку на Погулянці (улюблене місце львівських самогубців від початку XIX ст.). Лікар Каспарек назвав причиною смерті постріл із револьвера у скроню. Крім револьвера, поліція виявила в небіжчика посвідчення та заповіт. Судово-медична експертиза підтвердила версію про самогубство". 1994 року адміністрація Личаківського цвинтаря встановила на могилі Стронського гранітний пам'ятник. Проте автентичний надмогильний камінь можна побачити ще й досі.

СТУПНИЦЬКИЙ І. Десятник УСС. Очевидно, йдеться про Івана Ступницького із Самбора, пластуна, члена довоєнного товариства "Українські січові стрільці".

СУМАРУК Василь (1893, с. Соколівка Косівського пов., нині Косівського p-ну Івано-Франківської обл. — після 1921). Вістовий технічної сотні УСС. В Легіоні з 1914 року. Карався у польських тюрмах за звинуваченням в участі у Гуцульському повстанні 1920 року.

ТЕЛІЩАК Йосип (Осип) (1894, м. Турка Стрийського пов., нині Львівської обл., за ін. даними — м. Надвірна, нині Івано-Франківської обл. — грудень 1919 — січень 1920, м. Жмеринка, нині Вінницької обл.). Військовий діяч; хорунжий булавного відділу УСС; військове звання — поручник української армії.