Розділ «Додатки»

ЗІТИНЮК (ЗІТЕНЮК) Василь (1886, с. Жаб'є, нині смт Верховина Івано-Франківської обл. — 8.05.1915, с. Лавочне, нині Сколівського р-ну Львівської обл.). Стрілець 4-ї сотні 2-го куреня УСС. У Легіоні від 2 вересня 1914 року. Брав участь у походах на Сваляву, Вербяж, Дрогобич, Бескид, Хуст, Головецьке, Грабівець і Маківку. Поранений під час боїв на горі Маківці 1 травня 1915 року в живіт і руку. Помер у муках.

ІВАНИЦЬКИЙ. Військовий діяч; військове звання — хорунжий УСС.

Тяжко поранений 29 липня 1917 р. над р. Збруч біля с. Збриж, нині Сокиринської сільради Чемеровецького району Хмельницької області.

Йдеться або про Іваницького Степана (1898, село Гірне Стрийського пов.), або про Іваницького Сократа Омеляновича (1897), правника (на світлині). Обидва згодом — поручники.

ІВАНОВИЧ Осип (? Буковина —?). Лейтенант австро-угорської армії (четар УСС). У жовтні 1916 р. відряджений до Легіону із 41-го (чернівецького) піхотного полку (згідно з іншими даними, з 36-го п. п.). З Гуцульською сотнею УСС прибув 4 листопада 1918 року з Чернівців до Львова, брав активну участь в українсько-польській війні 1918–1919 pp.

ІВАНЧУК Олекса (18.03.1882–1920). Хорунжий УСС. Громадський діяч, учитель, фольклорист, етнограф, публіцист; член Наукового товариства ім. Тараса Шевченка (1909), курінний Косівського коша Січових стрільців (серпень 1914), командант обозу 1-го куреня УСС (вересень 1914), співробітник збірної станиці УСС у Львові. З листа О. Іванчука (із с. Тростянець Рожнівського повіту) від 7 червня 1909 р. до Івана Франка видно, що автор допомагав І. Франкові збирати приповідки зі Снятинщини.

КАМІНСЬКИЙ Роман (? — 1.07.1917, с. Конюхи, нині Козівського p-ну Тернопільської обл.). Військовий діяч; командир відділу кінноти УСС (02.1915); військове звання — поручник австро-угорської армії.

1914 року у Славську очолив "відділ стрілецької кінноти при кавалерійському дивізіоні мадярського сотника Фаркаша, великого друга українців та стрілецтва. Стрілецька кіннота вже в карпатській кампанії здобула добру славу та чимало відзначень". Відділ під керівництвом Романа Камінського відзначився в бою з переважаючими силами російської кавалерії біля с. Брикуличі над р. Стрипою (3.09.1915, Тернопільщина). Загинув у бою на Бережанщині.

КВАТЕРНІК Петер (KVATERNIK Milutin Petar) (1882? м. Криквениця, Австро-Угорщина — 10.04.1941, м. Криквениця, Хорватія). Військовий і державний діяч; шеф штабу 129-ї бригади австро-угорських військ групи Петера Гофмана; військові звання — сотник (капітан, поручник) Генерального штабу австро-угорської армії, поручник (полковник?) Армії УНР, майор (полковник?) Югославської армії, генерал Збройних сил Хорватії (1941, посмертно).

Хорват. Онук Євгена Кватерніка (1825–1871), керівника збройного повстання в Хорватії, поборника історичних прав хорватів. Брат маршала Славка Кватерніка (1876–1947). Виконував обов'язки як при першому комендантові 129-ї бригади генералові Дирді (Дрді), який полюбив Січових стрільців і поводився з ними по-батьківськи, так і при його наступнику — полковникові Маташічу. У жовтні 1914 р. П. Кватернік виступив ініціатором і організатором партизанських стеж УСС у запілля ворога. Та через наступ російських військ задум вдалося реалізувати лише частково. Михайло Колодзінський у праці "Українська воєнна доктрина" високо оцінив професійні якості П. Кватерніка. У 1918 році очолював австрійську військову місію, яка керувала формуванням і підготовкою 1-ї козацької стрілецької дивізії (сірожупанників). Після проголошення 10 квітня 1941 р. його братом генералом С. Кватерніком незалежної хорватської держави стає військовим командантом міста Криквениці та проголошує незалежність у цьому місті.

Призначений командувачем Північними військово-морськими силами Хорватії. Загинув того ж дня в сутичці з моряками військово-морського флоту Югославії. Тіло П. Кватерніка перевезено до Загреба і поховано там 15 квітня 1941 року.

КЕВЕШ ФОН КЕВЕШГАЗА Герман (30.03.1854, м. Темешвар, Угорщина — 22.08.1924, Відень, Австрія). Військовий діяч, командувач 7-ї армії (із 20.10.1916), Верховний головнокомандувач австро-угорської армії (3.11–20.12.1918); військове звання — генерал-фельдмаршал австро-угорської армії.

Один із кращих австро-угорських полководців Першої світової війни. Барон. Син генерала. Протестант. Отримав вищу військову освіту. Один з наймолодших полковників австро-угорської армії. Із серпня 1912 р. у ступені генерала очолив 95-й Галицький піхотний полк, в якому переважну більшість становили українці. Влітку 1914 року групу Кевеша у спішному порядку скеровано на галицький фронт для прикриття дністровської лінії оборони. Група успішно діяла під час весняної і осінньої кампанії в Галичині. Спричинився до окупації Сербії, Чорногорії та Албанії (осінь 1915) і розгрому італійських військ у Тіролі (1916). Нагороджений німецьким орденом "За заслуги". В липні 1916 р. армію Кевеша скерували за Дністер. Проти ночі на 16 липня його армія відступила по всьому фронту. 25 липня росіяни прорвали розташування армії Кевеша під Станіславом і захопили м. Тлумач. Спроба Кевеша контратакувати наштовхнулась на спротив німецького командування, яке наполягало на відступі.

До складу 7-ї армії Кевеша входила деташма майора Русса, ударною силою якої була Гуцульська сотня УСС. Кевешу були підпорядковані І та XI австро-угорські армійські корпуси, а також німецькі — XXV резервний і Карпатський корпуси. Армія Кевеша брала участь у розгромі й окупації Румунії, подальших боях за Карпати. У травні 1919 р. відмовився від пропозиції стати на чолі "білих" угорських військ, заявивши, що в політику не вв'язується. Після війни жив у Відні і Будапешті. Член Магнатської палати Угорського рейхстагу.

КІКАЛЬ Франц (Франтішек) (? Брно, Австро-Угорщина — 1.07.1917, с. Конюхи, нині Козівського р-ну Тернопільської обл.). Військовий діяч; комантант Вишколу (кін. 1916) та Легіону УСС — полку УСС (02.1917), куреня (17.03. — 1.07.1917); військове звання — підполковник австро-угорської армії.

Чех. У 1914 — 1916рр. служив у 24-му (Коломийському) піхотному полку австро-угорської армії. За словами Осипа Думіна, Кікаль "хоч ставив до стрільців великі вимоги, то дбав про них і поводився людяно, а що найважніше, старався зрозуміти національні почування довіреного йому стягу".

В битві під с. Конюхи на Бережанщині отримав смертельне поранення (був знеславлений московським багнетом). За іншими даними, потрапив до російського полону, де загинув.

Стрільці характеризували його як вимогливого, дбайливого, людяного командира.

КІЯЩУК Микола Васильович (1893, с. Москалівна Косівського пов., нині в межах м. Косова Івано-Франківсько! обл. — ?). Санітар-стрілець 2-ї сотні УСС.

КОВАЛИК Тадей (1895, с. Далешів Городенківського пов., нині с. Далешеве Городенківського p-ну Івано-Франківської обл. — ?). Військовий і громадський діяч; військове звання — лейтенант австро-угорської армії (четар УСС).