Розділ «М. Горбовий. Рік 1920-й (Уривки зі споминів)»

Всі посхоплювалися, стовпилися біля вікна, щоби побачити оту зірницю. А може, на ній тепер стрінеться не одна пара очей? Цих, із-за залізних ґратів і грубих мурів, із тими, з високих гір, плаїв, з-під низьких стріх…

Декотрі стали вдягатися в чисте білля, начеб збиралися йти до сусіда в гостину. Хто лише мав із дому чисте, всі перебралися. Вбиралися на великий сум…

Нагло загреміли ключі до дверей, заскреготів замок, двері відчинилися, а ключник закликав:

— Ану, Гуцули, комітет приїхав. Йти по баняки!

Зараз заворушилося в наших казнях, деякі вилетіли на коридор, побігли вділ, біля фГртки. Це пані Виділові з Комітету привезли харч, вечерю.

— Далі, далі, — кричить ключник П., — бери баняки і не балакай! Контентуйся, що маєш що їсти.

Ще слово-два, і двері зачинилися, замок заскреготів. Винесли казани на гору, на ч. 25, хотіли ділити, та де там! Тут і кутя, голубці, й пироги, і книші. Як це ділити? Рішили вдати зміни ключників о 7 годині.

Прийшли. Поговорили ми з ними, замки тихо заскреготіли, і ми всі знайшлися разом на ч. 25. Тут позісували прічі, зробили оден стіл посередині, застелили ліжниками, засвітили свічки, розділили кутю… Всі поставали кругом, настрій торжественний…

Зачалися промови:

— Товариші! Де дрова рубають, там тріски мусять бути… Ми не сміємо упадати на дусі, не сміємо піддаватися зневірі! Мусимо вірити в побіду правди над брехнею. Вона побідить. Бачимо, що ми не самі. За нас тямлять, не забувають за нас. З нами весь народ!

Підбадьорені на дусі, засіли всі до вечері. Опісля залунали коляди, зразу загальні, як і всюди колядується, а накінці вже самі чисто гуцульські про "пана господаря", його худібку і др., закінчувані "гой дай Боже". О год. 9 пролунав дзвінок, і ми пішли на "свою" казню.

На наше прохання дало нам Головне товариство "Просвіти" 60 книжок, до яких ми докупили ще кільканацять. Опісля число книжок дійшло до близько 150 томів. З цеї книгозбірні я зробив випозичальню і визичував книжки на всю тюрму. Помагали в цьому деякі товариші, як Зеленський М., Дроняк М. Ї др.

Але найспритнішим був Дмитро Понеполєк. Це наймолодший наш товариш із Голов. Він взагалі добре держався. При слідстві його били так, що по чотири рази водою відпивали, як умлівав, а нічого не могли з нього вибити. Цей Понеполєк був у нас від літератури. Сприту треба було мати тут доволі, бо вся наша праця була "нелегальна". Управа тюрми знала лише за ті книжки, що прийшли із "Просвіти" перший раз. З визичуванням треба було критися. Тож, коли лише повстаємо, я ладжу книжки, а Понеполєк уже жде напоготові. Бо найкраще було обмінюватися книжками підчас "кіблювання", коли є суматоха і всі в'язні на дворі чи на коридорях. Я проводив точну евіденцію визичуваних книжок, тож кожда казня була в час заосмотрена у книжку.

Я лише поназначую:

— "Син України" піде на 38, "За сестрою" — на 40, на "шпитальку" даш "Історію України", "Малолітного" (Чайковського) — на 31.

Вертають із "кіблювання", а я вже бачу по сяючих очах і усміхненому лиці Понеполєка, що все пішло якнайкраще. Не помилив нічим. Ще й передає ріжні запити, бажання щодо книжок і т. п.

Книжки визичувалося не лише політичним, але й всім іншим. У кождій казні були свідомі. При цьому я переконався, яким то добром можна впливати на найбільших злочинців, хоч би й такими книжками. А між ними були й такі, що мали по 6 і 8 літ тюрми. І за деякий час праці нашої випозичальні багато змінилося на краще. По казнях притихли дикі крики й співи, стало тихо або заводилося читання на голос, якого згодом стали слухати навіть в'язні Жиди й Поляки.

Ця зміна згодом впала в очі тюремній владі. Зачали слідити, зробили трус по казнях і в кождій казні найшли по книжці. За це на мене трохи нагримали, мовляв, книжки ми дозволили лише для вас, політичних, а ви зичите всім. Хочете зробити зі злодіїв політиків!.. Я на це теж незле відповів. До аргументів послужила мені книжка про "Тюремництво", яку я дістав до прочитання від президента суду п. Дроздовского (він при нагоді оглядин тюрми позичив мені кілька). У цій книжці були описані порядки й методи поступовання з в'язнями по тюрмах усіх держав, то найкраще в'язням є на Мадярщині. Як я не раз читав чи оповідав про ті всі "блага" по тюрмах, товариші казали:

— Мой, братчики, пишімся до "рапорту", може би, нас "траншпірували" на мадярські арешти або до Америки чи Бразилії.

І цими даними я покористувався. Не знаю, що там старша "владза" урадила, досить того, що за якийсь час запропонував мені містоуправитель тюрми п. Ю., чи я занявся би тюремною книгозбірнею. Я здивувався, бо про таку не чував досі. Мені показали одну шафу книжок. Це "Мацерж Польська" привезла оден візок книжок для в'язнів. Я переглянув їх здебільша. Це були занадто тенденційні. Видко, що ті, що давали їх, бажали зі злодіїв виховати патріотів-шовіністів. Після цього змісту вирішив я, що всі ці книжки довго не пожиють у тюрмі. Я відповів, що можу занятися цею справою (мав би при тім вільний вступ до кожної казні й більше свободи — ходити по подвір'ї і коридорях)… Але щоби не відповідати за книжки. Совісно сповнятиму обов'язок, але відповідати не можу. На цьому й розбилася пропозиція, бо влада вимагала, щоб я відповідав за книжки.