Розділ «М. Горбовий. Рік 1920-й (Уривки зі споминів)»

Петра Зюб'юка, Петра Максим'юка, Олексу Янушевського, Василя Сумарука, Юру Бусорина, Федора Слижука, Юру Гнатюка, Федора Миронюка, Івана Дронєка, Михайла Дронєка, Миколу Дронєка, Проця Кричунєка, Юру Маротчака, Танасія Шпитчука, Дмитра Дронєка, Юру Сіреньчука, Федора Дронєка, Михайла Шпитчука, Дмитра Корабчука, Гната Паляницю, Онуфрія Паланицю, Григорія Олійника, Івана Дронєка, Павла Марфієвича, Онуфрія Макана, Миколу Заморенєка, Миколу Зеленського, Михайла Зеленського, Михайла Недоходюка, Василя Шекерика, Михайла Горбового.

За те, що в перших місяцях 1920 p., в часі до 20 квітня 1920 р. в Жаб'ю, Головах, Яблониці, Зеленім, Красноїлі, Косові, а теж і в сусідних місцевостях ділали у змові та обопільному порозумінні, через створення тайно! оружної організації, а то Союзу, який мав на меті злуку з ворожими військами, котрі мали увійти до краю із заграниці, за чим дістали для побільшення небезпеки для Держави Польської назовні та заворушень і домашньої війни всередині — дальше:

Б. Перебуваючих на волі:

М. Бобрука, Д. Петрашука, Василя Скорука, Фед. Кочергана, Д. Калинича, М. Гулейчука з Довгополля, Ф. Освєцінського, П. Максим'юка, В. Крамарука, О. Якіб'юка і Льва Кликайла, учителя з Колінців, за те, що занедбали донести владі про приготовання до бунту.

Дальше вичислює акт обвинувачення ще кількох, які винуваті в тому, що стріляли та забрали від побитих жандармів кріси, набої і т. п. До розправи малося покликати 44 свідків, між якими були ті, що вже сиділи в тюрмі, як також і прокураторських свідків. Як свідок мав ще ставати слідчий суддя цього процесу Др. Генрик Ерліск, о котрого нам дуже розходилося, бо він під час слідства в суді бив нас і грозив револьвером, прикладаючи до грудей.

Дальше акт обвинувачення подавав, як то "в часі, коли Польща воювала з зовнішніми ворогами, внутрішні вороги взялися до плянової організації у краю, в цілі заведення чи побільшення небезпеки для держави і викликання революції та домашньої війни у краю".

Говорилося про те, як явився агітатор (провокатор), як переводилось організацію (було три полки), хто був "командантом", як збиралося зброю, де сходилися і що вирішували, як розділили всі ролі, як нападали на жандармів, зачинали повстання і чому воно не відбулося. Як до помочі мали прийти армії з Чехо-Словаччини (Хирівська українська бригада), а із Придніпрянщини — УГА, та ще й з большевиками на спілку.

Після одержання акта обвинувачення запанувала по казнях велика радість. Бадьорості додавала ще вістка, що на нашу розправу приїдуть ще кореспонденти з Чехії, Німеччини, Англії, Румунії й других держав.

Дня 4 вересня відвідав нас наш оборонець д-р Андрій Чайковський. Він розпитав, що потрібно до розправи, оповів, що нашою справою заграниця цікавиться та як уся преса розписується про нашу справу. "Дзєннік Людови" пише, щоби власти не оглядалися на те, що ми не хотіли робити прохання о помилування, ані підписати вірнопідданчоїдеклярації, але щоби нас негайно звільнили.

На 2 листопада пішли наші з "візитою" до б. старости Яворського (з Косова), котрий не лише з "патріотизму" ліпив і висилав ріжні "депутації", але й "патріотично" занимався розділом американських дарів так, що тепер він сидить уже третий день на "панській" казні. Як лише про це довідалися ми, зараз наш Микула Дронєк каже:

— Ануко, сараки, здалобиси відвідати нашого "приятіля". Він тепер свіжий "иувакс", ід нему ше "тертіла" не дійшла, то годилосиби его приймити та потішити в біді.

Зараз урадили, як і що робити, і, наколи лише видали "сніданє", узяв Микула риночку тої "кави", якою нас більше року тут годували, другий котрийсь узяв пушку якогось бакуну і пішли, попросивши у ключника дозволу, на що той радо згодився, приймаючи це за "чолобитіє"…

У двері чемненько застукали, скромненько увійшли і покірно стали говорити:

— Вібачєйте, пане староста, що ми тут вам нарушили супокій. Але у цій креминарії вже так водитси, що приятелі повинні відвідувати одні одних та помагати чім мож. Ми, рахувати, тут уже ухожалі. Знаємо, що вам не знесли ще тертілу, та й ми принесли вам на сніданок "кави" трішки та й тютюну, бо це тут найважніше.

Староста дуже чемненько подякував і попросив сідати. Але коли подивився на "каву" і бакунець, то лише здивовано видивився.

— Та це нічого, — каже Микула, — це "кава" в нас. (Ще й хлібця порцію взяв був). На цім хлібу й каві ми ади вже другий рік. А був час, що й цего булисмо жєдні. Чоловік не безрога, вібачєйте, до всего привикає.

— То вас насправду цим годують? — питає староста.

— А відки ми такого добра узяли? Та чуєте, що вже другий рік на цім хлібу, та й якось жиємо. На Бога надія, що й ви вітримаєте. А цим креминаром не журітси. Це на людей збудовано. Навіть той, що будував, то сам перший місяць видсидив тут. Привикнете…

Отак-то наш Микула потішав довший час старосту.

При тій візиті оповів староста і про депутації. Казав, що вони кілька разів збиралися. Раз таки поїхало кількох, як Дмитро Шекерик-Фризів, Микола Янушевський-Греків, Уршеджук Дутчак, перебраний за Гуцула якийсь п. Лисанюк і ще хтось. Другим разом, хоч збиралися, не поїхали, бо д-р Невестюк із Жаб'я накричав на них: