Розділ «13. Економічний, політичний і культурний розвиток України в другій половині XIX ст.»

На західноукраїнських землях відомими діячами в царині музики були М. Вербицький, І. Лавровський, І. Воробкевич.

Вербицький Михайло Михайлович (1815-1870) - композитор, автор Національного гімну "Ще не вмерла Україна" (1863). Навчався у Перемишльській гімназії, музичній школі. У 1833 р. вступив до Львівської духовної семінарії. Його "Школа гри на гітарі" стала першим посібником з теорії музики в Галичині. У1850 р. став священиком. Вербицький - автор 12 оркестрових творів і рапсодій, Служби Божої, низки пісень на тексти Ю. Федьковича. Одним із перших українських композиторів звернувся до творчості Т. Шевченка, поклавши на музику його "Заповіт".

На досягненнях образотворчого мистецтва позначилася діяльність художників-передвижників, котрі дотримувалися принципів реалізму й народності. Серед них були й українці, зокрема С. Васильківський, автор картин "Степ на Україні", "Козача левада", "Ранок" та ін. Його спадщина налічує 3,5 тис. полотен. Утвердженню їх творчих ідей сприяло виникнення в 1870 р. у Петербурзі Товариства пересувних художніх виставок, до якого, крім видатних художників Росії (В. Перова, В. Васнецова, І. Шишкіна та ін.), належали відомі українські художники (М. Пимоненко, О. Мурашко, К. Костанді та ін.).

Продовжували традиції Т. Шевченка, особливо в побутовому жанрі, живописці Л. Жемчужников, І. Соколов, К. Трутовський, М. Кузнецов, К. Костанді та ін., які, крім нової тематики, надали йому більшого соціального звучання.

Неповторністю бачення природи відзначалися картини І. Похитонова ("Зимові сутінки на Україні", "Сіножать"), К. Крижицького ("Хутір на Україні", "Перед грозою", "Жнива"), а також картини реалістичного пейзажу П. Левченка та М. Ткаченка. Майстром побутового жанру був М. Пимоненко ("Свати", "Проводи рекрутів" та ін.). У дусі ідей передвижників творив художник і графік П. Мартинович ("У канцелярії волосного писаря", "Внутрішність хати козака Грицька Гончара у Вереміївці").

Зачинателями західноукраїнської школи були К. Устиянович ("Шевченко на засланні", "Бойківська пара"), Т. Копистинський ("Гуцул у Липовиці", "В селянській хаті"). На Буковині працював Ю. Пігуляк ("Гуцули", "Любов і вірність", портрети). Найвищі здобутки в живописі на Буковині належать М. Івасюкові, картини якого присвячені життю простих людей, історичній темі та ін. У Закарпатті творив відомий живописець Г. Рошкович, який зробив багато розписів у церквах.

У скульптурному мистецтві вирізнялися творчі доробки таких майстрів малих форм і портрету, як Л. Повен ("Кобзар", "Переселенці", "Жебрак" та ін.), П. Забіла (бюсти М. Салтикова-Щедріна, М. Гоголя, мармуровий портрет Т. Шевченка), Б. Едуардс ("Катерина", "Життя невеселе") та ін. У1888 р. в Києві було відкрито пам'ятник Б. Хмельницькому (скульптор М. Мікешин). Оскільки зібраних коштів було недостатньо, Мікешину довелось відмовитися від багатьох передбачених у його ескізному малюнку елементів багатофігурної композиції. Цар заборонив коню Хмельницького "топтать польськое знамя". Морське відомство виділило для статуї 1600 пудів корабельної міді. Скульптор П. Веліонський відлив у Петербурзі статую гетьмана, А. Обер створив фігуру коня. З гранітних глиб, яке місто передало архітектору В. Ніколаєву і які залишилися від опор Ланцюгового моста, було споруджено постамент, зроблено написи: "Волим под царя Восточного" й "Богдану Хмельницкому - Единая Неделимая Россия". Міська дума 16 липня 1881 року ухвалила встановити пам'ятник на Софійській площі. Скульптурну групу на прохання духовенства розвернули так, що гетьман став показувати булавою на Москву (замість Польщі).

28 вересня 1853 року в Києві було освячено пам'ятник святому рівноапостольному князю Володимиру і Ланцюговий міст. Постамент було зроблено архітектором К. Тоном - автором проекту храму Христа Спасителя в Москві, фігуру князя створив архітектор П. Клодт, а скульптор В. Демут-Малиновський прикрасив п'єдестал пам'ятника барельєфом "Хрещення киян", орденом Св. Володимира та ін.

Пам'ятник був споруджений біля Хрещатицького джерела, де "благоверного великого князя Владимира дети крещены", як писалося в "Географическом описании Києва", укладеному ще в 1786 р. За деякими історичними джерелами на цьому місці хрестилися 12 сивів Володимира. У 1802-1806 рр. за проектом архітектора А. Меленського тут спорудили каплицю, яку увінчала вісімнадцятиметрова колона зі встановленим на капітелі хрестом на кулі. Цю споруду зруйнувала радянська влада.

В архітектурі домінував еклектизм - поєднання елементів різних стилів. У другій половині XIX ст. в Києві було споруджено будинки Міської думи (архітектор О. Шилле), будинок Купецького зібрання (нині філармонія - архітектор В. Ніколаєв), готелю "Континенталь", Політехнічного інституту, 1-ї гімназії (архітектор О. Беретті, син В. Беретті), Володимирського собору (архітектори І. Штром, П. Спарро, О. Беретті), Український національний академічний драматичний театр імені І. Франка (архітектори Г. Шлейфер, Е. Братман), оперний театр (архітектор Г. Шлейфер). О. Беретті жив у Києві ймовірно після 1840 р. Викладав історію архітектури в Київському університеті. Автор проекту будинку Першої київської гімназії (1850; нині тут гуманітарний корпус університету), Анатомічного театру та ін. Помер у Києві і похований на Байковому кладовищі. В. Ніколаєв теж побудував чимало архітектурних споруд, зокрема в Києві збереглася чудова архітектура Трапезної церкви Києво-Печерської лаври, автором якої він є (1893-1895). Трапезна і церква були розписані художниками І. Їжакевичем і Г. Поповим за проектом архітектора О. Щусєва.

В Одесі в ці часи з'явився будинок оперного театру (архітектори Ф. Фельнер, Г. Гельмер). На західноукраїнських землях ведучим архітектурним стилем було "віденське бароко". У цьому стилі споруджений будинок Галицького сейму (архітектор І. Гохбергер), Музей етнографії та художніх промислів (архітектор Ю. Захаревич), будинок залізничного вокзалу у Львові (архітектор В. Садлівський). У Закарпатті вражає своєю архітектурою мисливський палац графів Шенборнів та ін.

Скасування кріпосного права та розвиток капіталізму змінили економічну структуру України. Після завершення промислового перевороту на початку 90-х років зростали міста, великі підприємства, на основну вугільно-металургійну базу всієї Росії перетворився Південь України. Правобережжя стало важливим районом цукроваріння. Формувалися буржуазія і пролетаріат, загострилася класова боротьба як наслідок тяжких умов життя трудящих. Суспільно-політичний і національний рух в Україні став важливим чинником прогресу українського суспільства, вагомим стимулом зростання політичної та національної самосвідомості народу, виразником прагнень якого була демократична інтелігенція. Вона сприяла становленню й консолідації української нації, хоча масовою національною самосвідомістю буржуазія і пролетаріат ще не пройнялися. Однією з головних причин цього була інтернаціоналізація господарського життя.

Розгортання масового загальнодемократичного визвольного руху в Російській та Австро-Угорській імперіях істотно стимулювало масовий український національний рух. Саме тоді було закладено міцні підвалини для подальшого розвитку української культури.