Розділ «12. Україна в першій половині XIX ст.»

Котляревський Іван Петрович (1769-1838) - письменник, перший класик нової української літератури. Народився в Полтаві в сім'ї дрібнопомісного дворянина. У 1780-1789 рр. навчався у Полтавській духовній семінарії, служив у Новоросійській канцелярії, вчителював, був на військовій службі, брав участь у поході на Туреччину (1806). У 1808 р. в чині штабс-капітана вийшов у відставку. Працював наглядачем Полтавського будинку виховання бідних дворянських дітей. З 1818 р. брав участь у масонській ложі "Любов до істини". Був обраний членом харківського Товариства аматорів красної словесності, почесним членом петербурзького Вільного товариства аматорів російської словесності. Літературну діяльність почав з 1794 р. переробкою "Енеїди" Вергілія. Цей твір (вперше виданий частково в 1798, а повністю в 1842), започаткував нову добу в українській літературі. Помер і похований у Полтаві.

Визначне місце в розвитку української літератури належить П. Гулаку-Артемовському, Г. Квітці-Основ'яненку, І. Срезневському, А. Метлинському, М. Костомарову - відомому історикові України.

Українська інтелігенція була виразником національної самосвідомості. Зокрема, у творчості Т. Шевченка найяскравіше відобразилися революційно-демократичні, національно-визвольні тенденції української культури, які стали найвищим досягненням суспільно-політичної думки середини XIX ст.

Суперечливість і неоднозначність духовного і літературного життя в Україні тих років можна простежити і на творчості визначного письменника, мовознавця, історика, критика і публіциста Пантелеймона Куліша (1819-1897). Значення його творчого спадку багато десятиліть замовчувалося. Куліш прагнув активізувати українське культурно-національне відродження, акцентуючи на цьому як в наукових, так і в літературних творах, серед яких особливої уваги заслуговує двотомна збірка історичних і фольклорно-етнографічних творів і матеріалів "Записки о Южной Руси" та соціально-історичний роман "Чорна рада. Хроніка 1663 року". Як поет-романтик Куліш проповідував просвітницькі, християнські ідеї та моральні цінності.

Розвивалася бібліотечна справа. Наприкінці 30-х років почала функціонувати бібліотека Київського університету. Для жителів Одеси 1830 р. було відкрито першу в Україні публічну бібліотеку. Великими зібраннями славилися бібліотеки Ніжинської гімназії вищих наук і Рішельєвського ліцею (Одеса). Проте не всі верстви населення могли ними користуватися.

Отже, при всьому різноманітті художньо-естетичних принципів (просвітницький реалізм, романтизм, критичний реалізм) усіх тогочасних діячів літератури об'єднувало бажання розвивати і збагачувати українську літературу на національній основі, художнім словом надихати справу формування національної самосвідомості українського народу.

Живопис і архітектура.

На розвиток українського образотворчого мистецтва помітно вплинула петербурзька Академія мистецтв. Професійні майстри живопису І. Сошенко, Д. Безперчий, Т. Шевченко та ін., що працювали в Україні, були її випускниками, вихованцями К. Брюллова, його послідовниками. Важливу роль у розвитку української художньої культури відіграв випускник академії К. Павлов.

У архітектурі першої половини XIX ст. пишність українського бароко замінив академічний стриманий стиль класицизму. Під час планування міст обов'язково вирізнявся адміністративний центр із майданом, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів були просторими.

Забудовувалися міста, засновані наприкінці XVIII ст.: Маріуполь, Катеринослав, Миколаїв, Одеса та ін. Зокрема, в Одесі за проектом петербурзького архітектора Ж. Тома де Томона у 1809 р. було споруджено перший будинок оперного театру. Архітектурний стиль тогочасного Києва визначався відомим архітектором А. Меленським. За його проектом споруджено церкву на Аско льдов їй могилі (у 1810 дерев'яну церкву замінили кам'яною ротондою з колонадою та ампірною банею. На одному з малюнків Шевченка відображено її вигляд у 1846), церкву Різдва Христового (1810-1814), яка мала для українців особливе значення. Саме в ній стояла труна з тілом Шевченка від 6 до 8 травня 1861 року. Меленський збудував ансамбль Контрактового майдану на Подолі. За його проектами споруджено пам'ятник на честь поновлення Києву Магдебурзького права. У 1837-1848 рр. за проектом відомого архітектора В. Беретті збудовано приміщення Київського університету, його обсерваторію, Інститут шляхетних дівчат.

Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-паркової архітектури, зокрема, таких пам'яток, як палац Розумовського в Батурині, палац Галагана в с. Сокиринцях на Чернігівщині, до якого прилягає лісопарк площею 600 десятин, знаменита "Софіївка" в Умані, названа на честь дружини графа Потоцького Софії, де руками кріпосних були насипані гори, викопані ставки, збудовані гроти тощо, парк "Олександрія" на березі Росі у Білій Церкві.

Музика. Театр.

Розвивалася і музично-пісенна творчість. Продовжували побутувати хліборобські пісні календарного циклу, а також колядки, веснянки, весільні та ін. Популярними були пісні-романси, зокрема "їхав козак за Дунай", "Віють вітри", "Сонце низенько", а також створені на вірші Т. Шевченка "Думи мої", "Заповіт" та ін. Славилися кобзарі, лірники Андрій Шут, Остап Вересай.

Навесні 1838 року композитор М. Глинка перебував в Україні з метою набору співаків. Він набрав для капели 19 хлопчиків і двох дорослих. Серед них був С. Гулак-Артемовський - небіж письменника П. Гулака-Артемовського, який згодом став родоначальником української національної опери.

Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813- 1873) - композитор, співак, драматичний артист, драматург. Народився у м. Городище (тепер Черкаської області) у сім'ї священика. Закінчив Київське повітове духовне училище, Київську духовну семінарію. Вокальної майстерності навчався в Петербурзі, Парижі та Італії (1839-1842). Співав у флорентійській опері (1841-1842). Протягом 1842-1864 рр. був солістом російської імператорської опери в Петербурзі, 1864-1865 рр. - Великого театру у Москві. Найвідоміша опера Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм", яка стала українською музичною класикою. До творчої спадщини Гулака-Артемовського належать українські пісні "Стоїть явір над водою" (присвячена Т. Шевченку, з яким автор дружив з 1838), "Спать мені не хочеться" та ін. В Україні Гулак-Артемовський побував у 1843 р. з метою добору співаків та у 1850 р., коли гастролював з італійською оперною трупою. Захоплювався народною медициною, статистикою, уклав "Статистично-географічні таблиці міст Російської імперії" (1854).

Традиційними серед інтелігенції великих міст були літературно-музичні вечори у знатних осіб, на яких виступали М. Лисенко, Г. Квітка-Основ'яненко, М. Старицький. Організовувалися численні благодійні концерти. Такі концерти влаштовувалися і під час знаменитої контрактової ярмарки в Києві. На них бували М. Гоголь, Т. Шевченко, А. Міцкевич, О. де Бальзак та інші відомі люди.

Із великими концертами виступали хори Київської академії, Переяславської семінарії та ін. Церковний хоровий спів захоплював прихожан.

Театральне мистецтво побутувало у формі народних драм, лялькового і "живого" вертепу, інтермедій. Продовжував діяти кріпацький театр. На Полтавщині І. Котляревський та М. Щепкін започаткували професійний український театр. У 1819 р. відбулася постановка "Наталки Полтавки" і "Москаля-чарівника" І. Котляревського. Національна драматургія збагатилася творами Г. Квітки-Основ'яненка, Я. Кухаренка, Т. Шевченка. Особливо активізувався розвиток театру в 30-ті - 40-ві роки. У зміцненні його реалістичних принципів важливу роль відіграв Т. Шевченко. Основою його драми "Назар Стодоля" (1843) став соціальний конфлікт.

Отже, основним змістом соціально-економічного, політичного і культурного розвитку України в першій половині XIX ст. був розпад феодально-кріпосницької системи і формування в її надрах нового суспільного ладу. Це активізувало суспільно-політичне життя, становлення української нації, розвиток національного руху. Такі процеси позначились і на культурному розвиткові народу України, який за умов кріпосництва і русифікаторської політики царизму все ж збагатив людство новими культурними здобутками.