Розділ «12. Україна в першій половині XIX ст.»

Посилювалася селянська боротьба. Селяни тікали від поміщиків, підпалювали їхні маєтки, розправлялися з двірською адміністрацією тощо. Повстання охопили Східну Галичину. Тільки в Комарному виступ селян тривав протягом 1817-1822 рр. Героїчною сторінкою в історії українського народу стало повстання на Північній Буковині під проводом Лук'яна Кобилиці.

Кобилиця Лук'ян (1812-1851) - ватажок селянського руху на Буковині в 40-ві роки XIX ст. Народився в сім'ї кріпака. У 1843 р. очолив виступ селян 16 сіл проти поміщиків, який було придушено в березні 1844 року. Під час революції 1848-1849 рр. в Австрії селяни Буковини обрали його до австрійського парламенту, де він підтримував лівих депутатів. У жовтні 1848 року очолив селянський рух на Буковині. Селянські виступи під його проводом тривали до літа 1849 року. У квітні 1850 року Кобилицю було заарештовано і заслано до м. Гура-Гумора (нині в Румунії), де він і помер.

Кульмінацією селянського руху напередодні революції 1848 р. були антикріпосницькі виступи в 1846-1848 рр. Селянство Східної та Західної Галичини повстало майже одночасно. Ці повстання, хоча й були придушені, стали однією з вирішальних передумов скасування панщини.

Після поразки збройного повстання 1830-1831 рр. у Польщі багато його учасників знайшли притулок у Східній Галичині. Представники радикальної частини підпілля, які підтримували ідею соціальної революції (І. Кульчинський, І. Гудяк, Ю. Горошкевич), намагалися продовжувати антикріпосницьку агітацію серед ремісників і селян.

Незважаючи на розгром підпілля прогресивних сил у Галичині наприкінці 30-х - на початку 40-х років, піднесення демократичного руху тривало. В окремих таємних організаціях і серед української студентської молоді побутувала висунута декабристами ідея об'єднання слов'янських народів у федеративну республіку.

У 30-ті - 40-ві роки центром національного руху став Львів, а його авангардом - громадсько-культурне об'єднання "Руська трійця". Засновники об'єднання М. Шашкевич (1811-1843), Іван Вагилевич (1811-1866) та Яків Головацький (1814-1888), на той час студенти Львівського університету, вихованці греко-католицької духовної семінарії, виступали за визволення поділеної на частини України. Вони започаткували новий етап у розвитку національного руху на західноукраїнських землях у дусі романтизму.

Учасники "Руської трійці" підтримували тісні стосунки з М. Максимовичем, О. Бодянським, І. Срезневським - відомими діячами української та російської культури. На формування світогляду членів гуртка суттєво вплинула творчість представників нової української літератури - І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського та ін. У 1834 р. "Руська трійця" підготувала до друку історико-літературний збірник "Зоря", в якому було вміщено біографію Б. Хмельницького, вірш М. Шашкевича про С. Наливайка та інші твори. Віденська цензура заборонила видавати "Зорю". У 1836 р. учасники об'єднання підготували літературно-науковий альманах "Русалка Дністрова", що містив твори із проблем історичного минулого України. Альманах, який через цензурні перешкоди був виданий у Будапешті, позитивно оцінили сучасники, зокрема І. Франко зазначав, що "Русалка Дністрова" виразно і сміливо вказувала на "далекий ясний образ свободної всеслов'янської федерації в освіті й спільній роботі політичній". Майже всі 900 привезених до Львова примірників конфіскувала поліція.

Згодом помер Шашкевич; Вагилевич невдовзі перейшов до польського табору; лише Головацький продовжив боротьбу за цілі "Руської трійці". У гострій публіцистичній статті "Становище русинів у Галичині" (1846) він сформулював соціально-економічні та політичні програмні вимоги національного руху: визволення народу з-під соціального гніту, скасування панщини, піднесення культури, поширення знань рідною мовою, викладання та дослідження рідної мови у вищій школі з метою підготовки кадрів інтелігенції, яка змогла б працювати в україномовному середовищі, розвиток літератури, заснування журналів та інші вимоги. Були тут і елементи лібералізму, і покладання надій на уряд. Стаття стала справжньою програмою українського національно-визвольного руху в Галичині, що мало істотне значення в формуванні громадської позиції щодо важливих суспільних проблем напередодні революції 1848 р.

Діяльність "Руської трійці" свідчила про еволюцію національного руху на західноукраїнських землях від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань.

12.5. Визвольна боротьба в 1848-1849 рр.

На початку 1848 р. у кількох європейських країнах почалися буржуазні та буржуазно-демократичні революції. Не залишилась осторонь і Австрійська імперія. 13 березня спалахнуло народне повстання у Відні, потім у Будапешті" 18 березня угорський сейм ухвалив низку законів про буржуазні перетворення.

Революція започаткувала національно-визвольний рух у Східній Галичині. 17 квітня 1848 року уряд був змушений оголосити у краї про скасування феодальної залежності селян і панщини. Це стало важливою передумовою розгортання масового демократичного руху. У березні 1848 року у Львові відбулися демонстрації, що привели до звільнення владою політичних в'язнів. Відповідно до проголошених конституційною грамотою від 25 квітня 1848 року свободи друку, зборів, організацій у краї виникли різні політичні організації, якими керували буржуазно-ліберальні кола. Польська ліберальна буржуазія і поміщики 13 квітня 1848 року утворили у Львові Центральну раду народову, яка мала на меті перетворення Галичини на Польську автономну провінцію, заперечуючи право на окремий національний розвиток більшості населення Східної Галичини - українців.

Галицька інтелігенція рішуче виступала проти намагань поляків залучити Галичину до Польщі та створила свою політичну організацію - Головну Руську Раду у Львові, яка, підтримуючи проведення буржуазних реформ, прагнула забезпечити вільний розвиток українського населення. У містах, містечках і селах Східної Галичини організувалося майже 50 місцевих руських рад, до складу яких входили селяни, міщани, інтелігенція, представники духовенства. Ці ради стали організаторами боротьби українського населення за територіальну автономію Східної Галичини, тобто за її відокремлення від Західної (польської) Галичини, за викладання в усіх навчальних закладах рідною мовою, за створення української національної гвардії тощо. Правлячі кола Австрії проігнорували більшість з цих вимог і погодилися лише на запровадження у 1848 р. навчання українською мовою в народних школах та викладання її як обов'язкового предмета в гімназіях.

У виборах до першого австрійського парламенту українці мали 39 депутатів на 96 послів із Галичини. Серед них було 27 селян, 8 священиків і 3 світські особи. Ці депутати австрійського парламенту (рейхстагу) одностайно виступили проти сплати викупу поміщикам за скасовану панщину. Подальші події були пов'язані з масовими протестами населення проти грабіжницької політики уряду, які навесні та влітку 1849 року охопили понад 100 сіл Галичини. При цьому часто захоплювалися поміщицькі землі. Протестувало й міське населення. 1 листопада 1848 року львівські робітники й ремісники різних національностей підняли збройне повстання, яке згодом було придушене.

Революційні події охопили й Північну Буковину, де селяни відбирали силою поміщицькі землі і майно. У селянському русі значну роль відігравали і депутати рейхстагу. Так" депутат Л. Кобилиця 16 листопада у Вижниці на зборах 2600 селян закликав до боротьби з панами. Це ініціювало повстання, яке охопило гірські села Вижницького і Сторожинецького округів. Розгорнувся рух проти роз'єднання Північної Буковини й Галичини. Проте уряд, взявши до уваги інтереси панівної верхівки, на початку 1849 р. все-таки здійснив таке відокремлення.

Влітку й восени 1848 року активізувався революційний рух і в Закарпатті. Селяни захоплювали панське майно, не платили податків, не виконували панщини. Після придушення революції австрійський уряд розправився з учасниками народних виступів. Лише 2 березня 1853 року було видано імператорський указ, який санкціонував скасування кріпацтва в Угорщині за викуп на таких самих кабальних умовах, як і в Галичині та Буковині. Не допустив уряд і об'єднання Закарпаття зі Східною Галичиною, за що боролася частина закарпатської інтелігенції. А в березні 1849 року уряд розігнав парламент і згодом відібрав у народу більшість завойованих ним свобод.

Революція мала важливі наслідки для населення Західної України. Найголовнішим із них було скасування кріпацтва. Аграрна реформа, попри її грабіжницький характер, все-таки сприяла розвиткові капіталістичних відносин. Важливим було й піднесення національно-визвольної боротьби народу, зближення українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття.

12.6. Розвиток науки і культури

У складних соціальних та економічних умовах продовжували розвиватися освіта і культура, хоча класова поляризація стримувала інтелектуальний розвиток трудового населення.

Освіта. Система шкіл в Україні не охоплювала початковим навчанням усіх дітей шкільного віку. За даними на середину 40-х років, у Київській, Волинській, Подільській, Чернігівській і Полтавській губерніях з населенням понад 7 млн душ було лише до 10 тис. учнів, причому 70 % із них становили діти дворян, чиновників, купецтва. Нестача приміщень, підручників, низька матеріальна забезпеченість не сприяли нормальній роботі початкових шкіл. Русифікаторська політика царизму в Україні, що особливо посилилася після польського повстання у 1830 р., гальмувала розвиток національної школи. На кінець 50-х років XIX ст. на всіх українських землях було лише 1300 початкових шкіл, в яких навчалося 67 тис. учнів.