Розділ «2.2. Сфери та форми використання переваг офшорних територій у практиці здійснення міжнародних фінансових операцій»

Іноземні інвестиції

Власники офшорних компаній одержують у власне управління самостійний суб'єкт господарських відносин, а такий "інструмент" необхідний як для багатьох видів бізнесу, так і для здійснення міжнародних фінансових операцій. Функціонування й управління офшорною компанією не таке складне і достатньо економне. Зазвичай не потрібні проведення аудиторських перевірок і подання податкових декларацій, а збори акціонерів і ради директорів відбуваються формально. Усе ж офшорні фірми з юридичного погляду – повноцінні суб'єкти господарських операцій. їх використовують у різних комерційних схемах.

Володіння офшорними фірмами майже завжди здійснюють через номінальних акціонерів (nominee shareholders) і номінальних директорів (nominee directors). Номінальні особи фактично ізольовані від управління компанією, хоча установчі документи оформлені на їхні імена. Інститут довірених директорів підвищує конфіденційність діяльності офшорної компанії і дозволяє перебороти деякі юридичні обмеження (напр. вимогу про наявність як мінімум двох акціонерів, тоді як у компанії лише один власник). Статус номінального володіння в багатьох офшорних юрисдикціях передбачено законодавством. Типову офшорну компанію організовують зазвичай так:

Оформляють номінальне володіння акціями (1). Номінальні акціонери "проводять" загальні збори акціонерів, що формує раду директорів (2). Рада директорів також може складатися з осіб, що діють за спеціальним договором із власниками фірми. Резолюцією ради директорів право підпису надають власникам компанії або іншим особам, зазначеним ними (3). У підсумку управляють компанією її реальні власники. Процедури 1-3 найчастіше проводить секретарська компанія, що здійснює весь комплекс послуг зі створення й управління офшорними фірмами в інтересах своїх клієнтів.

Деякі особливості офшорних компаній пов'язані з їх нерезидентним статусом. Так, компанія повинна мати зареєстрований офіс й агента (секретаря) на території даної пільгової юрисдикції. Через них судові позови й інші офіційні повідомлення доводять до директорів (власників) фірми. Саме тут зберігають й офіційні документи компанії. У багатьох юрисдикціях існують обмеження на мінімальний капітал і мінімальну кількість акціонерів, а в багатьох випадках і на кількість директорів. Іноді пропонують національність директорів і секретаря компанії. В одних випадках вони повинні бути резидентами, в інших – нерезидентами даної пільгової юрисдикції (деякі юрисдикції воліють мати серед директорів офшорних фірм своїх співгромадян, нехай навіть їх функції суто номінальні). Обмеження можуть стосуватися місця проведення загальних зборів акціонерів, адже центр контролю й управління офшору має завжди перебувати за кордоном.

Правила офіційної звітності для офшорних фірм зазвичай зведені до мінімуму або відсутні зовсім, а в різних юрисдикціях вони можуть відрізнятися. Іноді, наприклад, потрібно подати річний звіт, але не потрібно звітний бухгалтерський баланс. Це, однак, не стосується пільгових компаній зі скороченою ставкою податку на прибуток. Якщо є податок, то ведення фінансової звітності і проведення аудиторських перевірок обов'язкові. У деяких юрисдикціях зовнішній аудит передбачено і для типових офшорних компаній (Ірландія, Гернсі, Кіпр), хоча проводитися він може і за скороченою програмою. Буває і так, що аудит формально необхідний за законом, але податкові служби традиційно жодних вимог щодо "звільнених" компаній не пред'являють (Гібралтар). Більшість офшорних юрисдикцій дотримуються стандартних принципів формування пільгових компаній.

Існують 24 основних параметри, або характеристики, які застосовують для короткого опису офшорної юрисдикції. Серед них:

• "вік традиції", або як давно було ухвалено закон, що поклав початок реєстрації офшорів;

• перелік типів компаній та організаційно-правових форм, які застосовують для офшорного бізнесу;

• мінімальні вимоги щодо статутного капіталу;

• обсяг витрат часу і коштів на реєстрацію;

• розмір офіційних зборів і податків;

• мінімальна кількість акціонерів;

• вимоги щодо зареєстрованого агента або секретаря компанії;

• кількість і резидентність директорів;

• правила звітності і розкриття інформації;

• можливість залучення послуг номінальних осіб.

Не останню роль відіграє і кількість фірм, уже зареєстрованих у даній юрисдикції, а також правила аудиту. Чим більше пред'являють різних вимог, тим дорожче коштує експлуатація

фірми і її реєстрація. Однак найдешевший варіант – не завжди найкращий. Річ у тім, що офшорні юрисдикції бувають більш- менш респектабельними, стабільними і престижними. Це має суттєве значення, якщо необхідно відкрити рахунок у першокласному іноземному банку. У деяких випадках розумніше виконати вимоги з аудиту і мінімального капіталу, які пред'являють найреспектабельніші пільгові юрисдикції. Ділові можливості в такої компанії можуть виявитися ширшими, ніж у звичайного офшора в якій-небудь острівній юрисдикції. Зрозуміло, якщо офшорна компанія потрібна тільки для допоміжних функцій, то і дешевий варіант цілком прийнятний. Наприклад, якщо власник згоден тримати рахунки компанії у прибалтійських банках, то для цього цілком прийнятна така доступна юрисдикція, як Багами.

В остаточному підсумку порівняння юрисдикції йде за правилом "ціна – якість – ризик". Адже всі додаткові вимоги – аудит, директор-резидент й інші трансформують у надбавку до ціни у прейскуранті секретарської компанії. У звичайному випадку нескладного аналізу досить, щоб вибрати стандартний, сотню разів перевірений варіант. Однак, якщо у власника є додаткові побажання, то вирішального значення набувають деталі і їх може бути безліч, починаючи з гарантій конфіденційності (у т. ч. і від іноземних спецслужб) і закінчуючи можливістю "експорту" компанії без реорганізації. Таким чином, у розпорядженні менеджера перебуває великий набір прийомів, методів й інструментів. Важливо правильно ними скористатися та знайти оптимальні варіанти корпоративних і фінансових схем. Залежно від характеру угоди підбирають компанії з необхідними особливостями або використовують їх комбінації.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Іноземні інвестиції» автора В.А.Вергун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „2.2. Сфери та форми використання переваг офшорних територій у практиці здійснення міжнародних фінансових операцій“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • ВСТУП

  • РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

  • 1.2. Економічний зміст офшорних зон й інституцій і принципи їх класифікації

  • РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОФШОРНИХ КОМПАНІЙ У ФІНАНСОВИХ І ТОРГОВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЯХ

  • 2.2. Сфери та форми використання переваг офшорних територій у практиці здійснення міжнародних фінансових операцій
  • РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНЕ І МІЖДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУЧАСНОГО ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ

  • 3.2. Глобальний рівень регулювання офшорних зон і територій

  • РОЗДІЛ 4. ФУНКЦІОНУВАННЯ СУЧАСНИХ ОФШОРНИХ зон І ТЕРИТОРІЙ У РІЗНИХ СЕГМЕНТАХ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

  • 4.2. Офшорні зони в Азії й Індійсько-Тихоокеанському регіоні

  • 4.3. Офшорні зони в Центральній Америці та Карибському регіоні

  • 4.4. Офшорні зони в Африці

  • РОЗДІЛ 5. ВПЛИВ ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

  • ВИСНОВКИ

  • ГЛОСАРІЙ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи