Розділ «4.2. Офшорні зони в Азії й Індійсько-Тихоокеанському регіоні»

Офшорний бізнес у країнах Азії відіграє важливу роль у русі як позикових, так і підприємницьких інвестицій, в обслуговуванні зовнішньоекономічних зв'язків, хоча за масштабами операцій і кількістю офшорних компаній значно поступається країнам Карибського басейну і Західної Європи. Офшорні центри зазвичай розташовують на островах й архіпелагах із вигідним географічним положенням, розвиненими транспортними і телекомунікаційними мережами, поблизу великих міжнародних фінансових і торгових центрів. Офшорні центри, що виникли у 70- ті pp., діють у Бахрейні, Брунеї, Гонконзі, Малайзії (о. Лабуан), Маврикії, Дубаї (ОАЕ), Сингапурі й Океанії (Західне Самоа, о. Науру, о. Вануату, о. Кука).

Нині серед країн Тихоокеанського регіону офшорні операції динамічно розвиваються на о-вах Вануату. Республіка Вануату складається із 80 островів. У столиці Порт-Віла розміщено судноходні й авіакомпанії, які обслуговують місцеві і міжнародні лінії.

Вануату, по суті, є територією для укриття від податків. Відповідно до діючого законодавства на Вануату не стягують прибутковий податок, податок на прибуток компаній, податок на нерухомість і спадщину, на капітал, дивіденди, відсотки, гонорари, ліцензії, немає обмежень у сфері валютного регулювання. Розвинені комерційна і фінансова інфраструктура.

Трасти Вануату користуються високою популярністю серед світових офшорних інвесторів, оскільки для їх діяльності обов'язковою є лише наявність засновницького договору. Крім того, немає потреби реєструвати траст, що забезпечує його абсолютну конфіденціальність, у тому числі – і від органів місцевої влади. Єдиним податком, який стягують із трасту, є гербовий збір. Термін дії трасту на Вануату не перевищує 80 років.

Розроблене з метою залучення міжнародних інвесторів, місцеве законодавство успішно виконує свої функції. Податкові пільги для офшорних компаній значні. Держава декларує і гарантує: тут немає податків на прибуток компаній, податків на нерухомість, спадщину, дарування і податків із капіталу, а також податків на дивіденди, відсотки, гонорари, ліцензії й із продажу. Діють спрощені вимоги до реєстрації компаній, порядку управління міжнародними компаніями й оформлення річних звітів. Компанії зобов'язані платити тільки щорічні урядові збори до 350 дол США. За порушення конфіденційності на острові стягують високі штрафи. Особливість годинного поясу на Вануату (зсув на 11 год від Гринвіча) дозволяє протягом одного робочого дня провести операції на трьох великих валютних ринках світу – східного і західного узбережжя США та Гонконгу. На острові зареєстровано понад 1500 компаній і понад 60 банків, а діяльність офшорного центру приносить республіці третину її валютних надходжень.

Західне Самоа стало незалежною суверенною країною у південній частині Тихого океану з 1962 р. Система управління – парламентська, базується на конституції, а правова система – на англійському прецедентному праві. Діюче в Західному Самоа законодавство сприяє міжнародній економічній діяльності. Воно побудоване на основних принципах законодавства о-вів Кука і на практиці забезпечує роботу офшорного фінансового центру.

Міжнародні компанії на Західному Самоа звільняють від усіх податків і гербових зборів. Відповідно до місцевого закону вимагають тільки ліцензію для офшорних банків, а також для страхових компаній. Відсутні обмеження в галузі валютного регулювання.

Обов'язковим для країни є дотримання суворих правил конфіденційності. Інформацію про реєстри не надають неофіційним особам і навіть урядовим комісіям. Це приваблює бізнесменів і суб'єктів офшорного бізнесу. Як уже зазначалося, розподіл офшорних юрисдикцій за п'ятьма групами є дещо умовним. Разом із тим слід зауважити, що кожна офшорна юрисдикція прагне отримати власне "обличчя", підкреслити свою особливість, що диктується необхідністю забезпечення конкурентоспроможності в боротьбі за залучення іноземного капіталу. Слід звернути увагу і на той факт, що при достатньо високій стабільності, до законодавства більшості офшорних юрисдикцій час від часу вносять певні зміни, які орієнтовані на поліпшення загальних умов діяльності офшорних компаній.

Гонконг – британська колонія до 1997 р., коли країна отримала статус спеціальної адміністративної зони Китаю. Розташований на узбережжі Південно-Китайського моря, він складається з великої кількості островів і частини материка загальною площею 1066 кв. км; населення Гонконгу – 6,3 млн осіб (2010); офіційні мови – англійська і китайська; валюта – гонконзький долар, валютний контроль відсутній. Уряд Гонконгу не укладав угод про уникнення подвійного оподаткування з іншими країнами, за винятком договору із США, який має обмежену дію і регулює лише питання торгового флоту. Приєднання до Китаю не торкнулося законодавства Гонконгу про офшорні компанії і їх оподаткування, і до 2047 р. Гонконг зберігає практично без змін свою адміністративну і правову системи.

Більша частина економіки території пов'язана із фінансовими операціями, розвинена банківська діяльність (розміщено приблизно 250 банків), операції із цінними паперами, страхування. Разом із Сингапуром Гонконг ділить четверте-п'яте місця у світовій фінансовій ієрархії, у ньому діє найбільша фондова біржа, багатомільярдний ринок золота – один із найбільших у світі. Гонконг був і залишається дуже популярною юрисдикцією в офшорній індустрії, й іноземні інвестори можуть зареєструвати на його території підприємства таких організаційно- правових форм:

• Private Company Limited by Shares – закрита акціонерна компанія з обмеженою відповідальністю;

• Public Company Limited by Shares – відкрита акціонерна компанія з обмеженою відповідальністю;

• Limited Partnership – партнерство з обмеженою відповідальністю.

Закриту акціонерну компанію з обмеженою відповідальністю може заснувати один акціонер так:

• мінімальна необхідна сума акціонерного капіталу компанії при заснуванні – 1 гонконзький долар;

• максимальна кількість акціонерів – 50 (фізичних і/або юридичних осіб будь-якої резидентності);

• управління компанією може здійснювати один директор (фізична або юридична особа будь-якої резидентності);

• у компанії зобов'язаний бути секретар – резидент Гонконгу (фізична або юридична особа);

• законодавство дозволяє наявність номінальних акціонерів, директорів і секретаря в компанії;