РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОФШОРНИХ КОМПАНІЙ У ФІНАНСОВИХ І ТОРГОВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЯХ

2.1. Механізм взаємодії материнської компанії та її дочірньої офшорної фірми

Законодавство багатьох країн Європи містить норми, що дозволяють робити ділові операції офшорного типу. При цьому деякі з них допускають відступ від класичних офшорних принципів. У багатьох юрисдикціях, звільненим від податків компаніям дозволяють мати реально функціонуючий офіс. Наприклад, у Швейцарії певному типу фірм у деяких кантонах дозволяють проводити офшорні операції, навіть якщо вони мають тут офіс і персонал (податкові втрати при цьому не усунено повністю, але багаторазово знижено). Методи і технології офшорного бізнесу стають дедалі різноманітнішими. В офшорних схемах нині задіяні не тільки підприємства корпоративного типу, але й інші організаційно-правові форми бізнесу. Так, у багатьох офшорних юрисдикціях (а також у США) для створення структур офшорного типу було адаптовано форму підприємницького партнерства. В офшорному бізнесі дедалі частіше зустрічаються компанії з обмеженою відповідальністю, компанії, обмежені в гарантії, а також деякі комбіновані форми.

Розширення спектра офшорних послуг повною мірою відповідає світовим тенденціям розвитку цього сектора. Наразі офшорний бізнес активно опановує операції інвестиційного й емісійного характеру. Акції й облігації, випущені в офшорних

фінансових центрах, дедалі частіше допускають на різні світові фінансові ринки. В офшорних зонах присутні практично всі види суб'єктів фінансового ринку і ринку капіталів. Існує широкий спектр офшорних операцій, що обслуговують найрізноманітніші потреби фізичних і юридичних осіб. До них належить використання для розрахунків корпоративних дебетових і кредитних карток, відкритих на ім'я офшорної компанії. Через офшорні фірми можна одержати доступ до кредитних ресурсів іноземних банків, до міжнародного ринку депозитів і послуг з управління капіталом й інвестиціями.

У власника офшорної фірми з'являється широкий вибір фінансових посередників і схем роботи. Офшорна фірма – це одночасно і засіб управління ризиком. Фінансовий сервіс, інвестиції, валютний дилінг, оптимальна маршрутизація доходів з урахуванням особливостей міжнародної мережі податкових угод, володіння та розпорядження закордонним майном, трансфертні операції та забезпечення внутрішньофірмового перерозподілу активів, побудова організаційно-правового "каркасу" компаній холдингового типу – такий далеко не повний список операцій, що вимагає використання офшорних й інших пільгових закордонних компаній. Деякі базові схеми податкового планування вже відомі і вітчизняним підприємцям.

Здійснюється розширення спектра офшорних послуг, посилюється тенденція до спеціалізації компаній-інкорпораторів, збільшуються продажі спеціалізованих компаній, орієнтованих на певні форми господарських операцій, зростає інтерес до комплексних варіантів послуг, коли клієнту надають не просто "інструмент", а цільову офшорну схему. Таким чином, крім звичайних способів обслуговування фізичних і юридичних осіб, зростає значення використання офшорів для різноманітних господарських операцій та інвестиційних проектів. Офшорні схеми нині базуються не тільки на договорах купівлі-продажу, але й на лізингових, комісійних, трастових, страхових та інших договірно-правових формах здійснення складних комерційних операцій.

Перспективним напрямом офшорного бізнесу є розробка схем діяльності на світових ринках цінних паперів. Поява офшорних взаємних фондів й інвестиційних компаній різних типів стала одним із найхарактерніших елементів інвестиційного буму, що прослідковується в усіх основних офшорних юрисдикціях із кінця 90-х pp. Зазначений напрям актуальний насамперед для банків та інших підприємств фінансового сектора. Нарешті, зростає роль офшорних схем у формуванні транснаціональних господарських систем, коли офшорні й інші пільгові фірми "вбудовуються" в систему зовнішніх філій компаній. Адже в багатьох випадках розробка офшорних схем є для них економічно обґрунтованим, а іноді і єдино можливим кроком.

Уже нині для невеликої групи українських компаній характерним є те, що виробничі потужності перебувають в одній країні (Україна), ринок збуту – в інший, а фінансові ресурси – у третій. У перспективі офшорні схеми будуть націлені на подолання національних податкових бар'єрів, однак якість офшорних технологій для цього має бути як мінімум на порядок вищою, ніж та, що задовольняє базові офшорні схеми.

Механізм взаємодії материнської компанії та її дочірньої офшорної фірми починається з операції придбання іноземної офшорної компанії. Хоча поширеною практикою є побудова власної внутрішньофірмової структури, іноді має сенс не "розширюватися" зі своєї юрисдикції, а почати діяльність цілеспрямовано з-за кордону, шляхом придбання вже функціонуючої компанії – резидента іноземної юрисдикції, що буде трохи швидше. Таку форму організації часто практикують компанії, які за тих чи інших обставин не знайшли свого місця в налагодженій системі обслуговування місцевого ринку. Вони користуються придбанням офшорної компанії з метою ослаблення конкурентів, доступу до передових технологій, а також для диверсифікації бізнесу.

Серед податкових переваг придбання в цьому випадку можна виокремити відсутність необхідності в реєстрації компанії, оплати реєстраційних зборів, унесення необхідного мінімуму капіталу у статутний фонд, оплаті передбачених у таких випадках податків із капіталу, різних місцевих податків. При придбанні неплатоспроможної компанії неоплачені борги, а також збитки можна надалі враховувати при підрахунку майбутнього прибутку, що підлягатиме оподаткуванню, для всієї транснаціональної групи. При цьому можливе одержання різних податкових знижок і пільг як у країні місцезнаходження головної компанії, так і в юрисдикції, де зареєстровано офшорну компанію. За будь-яких угод із придбання закордонних компаній неминуче виникають конкретні питання, властиві даній юрисдикції, проте в загальному вигляді можна виділити кілька напрямів, на які варто звертати увагу з погляду оподаткування:

• можлива податкова відповідальність за проведення капіталізації придбаної компанії (емісія нових цінних паперів);

• трансфертні податки, що підлягають оплаті при зміні власника компанії;

• обмеження діяльності даної компанії з боку держави, у тому числі і податкові обмеження (напр. скасування пільгового податкового режиму даного підприємства, політика, пов'язана із зайнятістю місцевого населення); оцінка рівнів оподаткування всієї групи у зв'язку із включенням у неї нової компанії, а також оцінка майбутньої податкової відповідальності даної компанії за місцем її резидентства;

• оцінка статусу придбаної компанії (корпорація, партнерство, індивідуальне приватне підприємство) і податкові наслідки його можливої зміни в майбутньому; оцінка способу придбання;

• спосіб подальшого фінансування діяльності придбаної компанії.

Придбана офшорна компанія може бути у 100-відсотковій власності і під повним контролем й оперативним управлінням власника, або останній може обмежитися придбанням частини активів підприємства, зробивши портфельні інвестиції. Системи оподаткування і наслідки в кожному випадку будуть різними. При придбанні компанії зазвичай рекомендують користуватися позиками у валюті тієї країни, де розташоване підприємство. Їх можна одержати в місцевих банках під гарантії головної компанії групи. Роблять це насамперед для того, щоб мінімізувати можливі втрати при змінах валютного курсу (хеджування валютних ризиків). Разом з тим це дозволяє також уникати необхідності платити податок із курсової різниці. Придбання зазвичай здійснюють через спеціально створену в даній юрисдикції холдингову компанію, що спеціалізується на оформленні угод і їх фінансуванні. Витрати з придбання, відсоткові видатки щодо отриманого з метою придбання кредиту можна надалі сплачувати з майбутнього прибутку придбаної компанії.

Перед початком операцій із придбання компанії варто ретельно вивчити податкове законодавство даної юрисдикції щодо подібних операцій і здійснювати консолідацію компанії в групу тільки тоді, коли можна одержати податкові пільги за виплатою відсотків, боргів тощо. Подальші взаємини із придбаною компанією будують як із будь-якою іншою асоційованою дочірньою компанією транснаціональної структури.

Важливою складовою механізму взаємодії материнської компанії та її дочірньої офшорної фірми є й операція використання закордонного холдингу. Якщо корпорація – резидент якої-небудь країни володіє мережею асоційованих дочірніх компаній, то таку транснаціональну структуру можна оптимізувати, створивши в ній додаткову проміжну ланку – субхолдингову компанію. Переваги створення субхолдингової компанії полягають у тому, що всю її діяльність буде присвячено веденню бухгалтерських операцій із фінансовими коштами групи. Така провідна компанія збирає доходи закордонних дочірніх компаній, акумулює їх на своїх рахунках у країні свого місцезнаходження, а потім або інвестує накопичені доходи, або пересилає їх у країну головної материнської компанії. "Компанію- провідника" зазвичай створюють у країні, що має велику мережу міжнародних податкових угод і надає певні податкові пільги для діяльності внутрішньофірмовим підрозділам провідних компаній. Зазвичай країнами-юрисдикціями для "компаній- провідників" вибирають Нідерланди або Швейцарію. Зміст діяльності провідних компаній полягає в тому, що з їх допомогою можна у значній мірі заощаджувати на податках на репатріацію відсотків, дивідендів, платежів типу роялті.

Операція зі створення закордонної філії також є складовою механізму взаємодії материнської компанії та її дочірньої офшорної фірми. Філію корпорації в іноземній юрисдикції будуть вважати постійним представництвом, але нерезидентом країни, де її засновують. Для створення і реєстрації філії необхідне дотримання низки умов: