Розділ «2.2. Сфери та форми використання переваг офшорних територій у практиці здійснення міжнародних фінансових операцій»

Поняття офшорної компанії і її статус визначають спеціальним законом або іншим аналогічним нормативним актом. За загальним правилом компанія зобов'язана бути нерезидентною, її центр управління і контролю має перебувати за кордоном. У законі виписано низку вимог, які пред'являють до компанії, що зареєстрована як офшорна. Завичай їх зводять до трьох основних принципів:

• власниками офшорних компаній не можуть бути резиденти даної офшорної юрисдикції;

• офшорна компанія не має права проводити ділові операції і мати будь-яке майно та джерела доходу на території цієї юрисдикції;

• управління офшорною компанією, включаючи підписання контрактів, проведення загальних зборів і засідань ради директорів, має здійснюватися за кордоном.

У деяких юрисдикціях для визначення резидентності використовують складнішу систему ознак. Податкову відповідальність встановлюють, виходячи із принципу центра управління і контролю, що враховує місце проведення засідань ради директорів і підписання угод.

Форми використання моделей організаційно- управлінських структур офшорних компаній можуть бути різноманітні і залежать від безлічі чинників, серед яких можна назвати, наприклад, обсяг вкладеного у справу капіталу, види діяльності, світові регіони, у яких перебувають економічно важливі інтереси підприємців, інтелектуальний потенціал власників офшорних компаній. Офшорна компанія може мати такі форми:

• контрагент із цивільно-правових договорів (купівлі- продажу, посередницьких договорів, договорів перевезення, договорів на виконання робіт, надання послуг тощо);

• інвестор в Україну, коли іноземна компанія створює на території України комерційні організації, вкладаючи майно в їх статутні капітали, здійснює інвестиції в цінні папери тощо;

• власник нерухомого і рухомого майна, прав, патентів, ліцензій тощо;

• інші форми: простий власник рахунку, помічник для одержання кредиту в іноземному банку тощо.

Для того, щоб працювати з офшорною компанією в Україні відповідно до законодавства і тим, хто обслуговує їхні ділові операції в Україні, необхідно знати безліч різних правових нюансів, щоб перетворити цю компанію в діючий інструмент податкового планування з його багатогранними можливостями. Отже, офшорна компанія, яка здійснює свій бізнес за кордоном, за умови, що її акціонери і директори не є резидентами офшорної юрисдикції, може бути визначена як нерезидентна і звільнена від податків. Однак у деяких юрисдикціях існують

винятки із розглянутих вимог. По-перше, допускається наявність тут реально функціонуючого офісу. У цьому випадку компанія здобуває деякі ознаки резидентності, при цьому зберігає свій пільговий або звільнений податковий статус. По- друге, у деяких юрисдикціях для пільгових компаній відсутні географічні обмеження на ведення бізнесу, однак податкове звільнення надають тільки на доходи офшорного типу. їхнє джерело обов'язково має перебувати за кордоном. Факт наявності резидентного офісу має важливе значення, оскільки тільки в цьому випадку компанія може розраховувати на пільги і преференції, обумовлені відповідною податковою угодою. Наявність резидентного офісу поліпшує і загальний імідж офшорної компанії, що теж є вагомим.

До офшорних компаній застосовують щорічне мито або збір. Вимога до мінімально оплаченого капіталу для офшорних компаній зазвичай не діє. Інша особливість даного виду компаній полягає в обов'язковій наявності секретаря компанії (і/або зареєстрованого агента). До обов'язків секретаря входять ведення внутрішньої документації компанії, обробка кореспонденції. Через нього здійснюють контакти з офіційними органами. У деяких юрисдикціях офіційними контактами займається зареєстрований агент. В офшорному бізнесі велике значення має залучення номінальних осіб для володіння й управління компанією. Використання цього інституту гарантує анонімність і конфіденційність операцій офшорного бізнесу. Деякі офшорні схеми передбачають наявність номінальних власників другого порядку. Залучення номінальних осіб вимагає проведення відпрацьованих юридичних й організаційних процедур. Це одна з найделікатніших сторін офшорного бізнесу.

Офшорну компанію, як ефективний інструмент податкового планування, іноді характеризуєть як сервісну, оскільки вона обслуговує фізичних або юридичних осіб чи певний тип бізнесу. Офшорним фірмам властиві й істотні недоліки, вони в більшості випадків виключені зі сфери податкових угод. Податкові служби надзвичайно скрупульозно перевіряють контракти з офшорними фірмами. У багатьох країнах (особливо у промислово розвинених) уведено в дію антиофшорне законодавство. У деяких випадках ускладнене й відкриття рахунків у банках. Однак найбільші секретарські компанії з визнаною міжнародною репутацією підтримують постійні зв'язки з банками, мають у своєму розпорядженні можливість відкривати для своїх клієнтів рахунок у першокласних закордонних банках. До речі, для поліпшення іміджу офшорної компанії застосовують нехитрий прийом. Компанію реєструють в офшорній юрисдикції (напр. у Гібралтарі), а офіс (поштову скриньку) засновують у Лондоні, де і відкривають банківський рахунок. У підсумку зовні компанія має вигляд суто британської.

Зрозуміло, у такий спосіб не можна розв'язати всі проблеми, пов'язані з дислокацією фірми в податковій гавані. Є й інші способи поліпшення іміджу, які ми розглянемо нижче. Один із них стосується пошуку можливостей для створення пільгових фірм у респектабельніших юрисдикціях. Офшорна компанія зазвичай не є юридичним терміном, тому в законах, на основі яких здійснюють реєстрацію компаній офшорного типу, їх можуть визначати як нерезидентні (non resident), звільнені від податків (exempt) і компанії міжнародного бізнесу (international business company). Компанії міжнародного бізнесу часто мають гнучку шкалу оподатковування з істотними пільгами для офшорних комерційних операцій.

Структура управління офшорною фірмою

Стандартний механізм структуризації офшорної компанії такий. При реєстрації компанії її акціонерами стають номінальні власники (зазвичай не менше двох), при цьому оформлюють документи, що гарантують інтереси фактичного власника фірми. Готують документи про проведення загальних зборів; на зборах обирають директора компанії (це також може бути номінальна особа). Найчастіше сам власник є директором компанії.

У ситуації, коли власник компанії з якихось причин не зацікавлений у тому, щоб бути одночасно директором своєї офшорної компанії, то на нього оформляють генеральне доручення на право здійснення угод від імені компанії (право підпису). Власник компанії одержує право користуватися банківським рахунком корпоративного типу, відкритим в іноземному банку. Він має право також робити будь-які юридичні дії від імені компанії. Власник компанії може бути і менеджером офшорної компанії. В офшорній компанії функції директора в багатьох випадках формально виконує номінальний директор. Послуги номінальних директорів зазвичай забезпечує секретарська компанія. Відповідно до прийнятої в офшорному бізнесі практики, номінальний директор бере на себе зобов'язання не робити будь- яких дій без відповідного погодження із власником офшорної компанії. Таким чином, номінальний директор функціонує пасивно, тобто строго відповідно до інструкцій власника компанії, або взагалі утримується від яких-небудь дій.

Існує досить надійний механізм, що гарантує інтереси власника. Такий механізм діє, коли за статутом потрібні одночасно два або навіть три підписи, один із яких – підпис фактичного власника, що має статус менеджера компанії. Таким чином, контракт або платіжний документ заздалегідь недійсний, якщо він не має підпису власника. Взагалі доручення – досить гнучкий інструмент управління офшорною компанією. Залежно від прийнятої схеми доручення на дії з управління банківським рахунком може передаватися одним особам, а право підпису контрактів – іншим. Обмежені територіально доручення можуть видавати представникам компанії в різних регіонах. Маючи у своєму розпорядженні доручення на право підпису від імені компанії, власник, де б він не перебував, має напоготові зручний інструмент ведення бізнесу. У його розпорядженні постійно перебувають банківські рахунки компанії. Основні складнощі організації управління офшорною компанією через систему доручень пов'язані з тим, що номінальний директор відповідно до свого статусу несе персональну відповідальність за дії компанії (навіть якщо вони здійснюються незалежно від нього на підставі права підпису, переданого третім особам). Іншими словами, проти нього може бути подано позов про відшкодування збитків від неналежних дій директора або відсутності таких дій. Відповідно, у випадку судового розгляду він не може послатися на свою неінформованість про незаконні або несумлінні операції компанії. Однак і на випадок цієї негативної обставини в офшорному бізнесі розроблено протидію. Річ у тім, що послуги номінальних директорів в офшорних юрисдикціях розглядають як особливий сектор професійних послуг. Відповідно, вони користуються страхуванням професійних ризиків, що є ще одним чинником стабільності офшорної схеми. Таким чином, механізм управління компанією містить низку специфічних аспектів. Деталі відносин усіх зацікавлених сторін зазвичай уточнюють на переговорах між секретарською компанією і клієнтом. Необхідно, однак, зауважити, що багато зазначених складнощів не виникнуть при проведенні типових для офшорних фірм операцій, особливо якщо вони не пов'язані з ризикованими інвестиціями, що зачіпають інтереси третіх осіб. У деяких юрисдикціях директорами можуть бути юридичні особи. Це означає: секретарська компанія може виконувати функції директора, що діє за договором із клієнтом. Завдяки механізму номінального володіння акціями і паями забезпечують конфіденційний характер володіння офшорною компанією. У реєстраційних документах зазначають тільки імена номінальних власників компанії; договір між номінальним власником і власником має характер доручення і є конфіденційним документом; довірена особа – у цьому випадку номінальний власник – із юридичного погляду для третіх осіб нічим не відрізняється від власника.

Договір, що підписує номінальний власник, виключає здійснення будь-яких несанкціонованих дій із його боку, крім того, підписують спеціальну угоду про відмову номінальних акціонерів від усіх своїх прав на користь реального власника. Такий документ оформляють і зберігають у власника вже з моменту реєстрації фірми. Таким чином, усі дії номінальних власників у будь-який момент можуть бути оголошені юридично неправомірними. Окремою, навіть найважливішою, гарантією є позитивна репутація секретарської компанії, що надала послуги номінального власника.