Розділ «ВСТУП»

Про зростання інтересу підприємців усього світу до офшорів свідчить, наприклад, те, що майже половина світового руху капіталів у прямій та позиковій формі наприкінці XX ст. проходила через офшорні компанії. Широке застосування в бізнесі офшорів врешті-решт приводить країни з різним рівнем соціально- економічного розвитку до розуміння необхідності формування чіткої позиції щодо цього явища. Рішення можуть бути різними: від обмеження практики зарубіжних офшорів – до заборони національним підприємцям користуватись офшорними схемами або – до створення офшорного центру на власній території.

Сучасний офшорний бізнес дуже складний, у його схемах використовують як класичні офшори, так і країни з високою транспарентністю бізнесу, які дають певні привілеї для нерезидентів. Нині функціонує 40-45 класичних офшорів, а з урахуванням тісно пов'язаних із ними держав їх загальна кількість становить близько 100. А це майже половина держав світу. До класичних офшорів доцільно віднести юрисдикції, які пропонують інвесторам не тільки спеціальний режим оподаткування, а й інші привабливі умови для ведення бізнесу й управління капіталами. Слід звернути увагу також на спрощені умови реєстрації і функціонування компаній, конфіденційність інформації щодо діяльності компанії і реальних бенефіціарах.

Загалом підприємці аналізують співвідношення необхідних витрат на підтримання компанії та її супроводу, податкових платежів у разі проведення відповідних операцій, – з одного боку, та прогнозованого масштабу операцій – з іншого. Порівняння зазначених вище складових дозволяє визначити економічну доцільність реєстрації офшорної компанії, а також вибрати оптимальну юрисдикцію. Вважають, що зовнішньоекономічні операції, проведені за офшорними схемами, які приносять не менше 10 тис. дол прибутку є рентабельними з огляду на витрати зі створення та підтримання життєдіяльності офшорних компаній.

У більшості доступних російських, українських, американських й інших фахових праць із цього питання, автори, на жаль, не приділяють достатньої уваги розробці понятійного апарату, класифікації, узагальненню соціально-економічних, фінансових й інших наслідків запровадження офшорних утворень, хоча й були зроблені спроби систематизувати типові елементи механізму та спеціального режиму офшорів. Загалом, під офшорною зоною розуміють усю або частину території країни, де встановлюють і використовують пільговий режим функціонування компаній з офшорним статусом, які ведуть свою діяльність поза межами території реєстрації та проводять операції з майном чи коштами нерезидентів.

Більшість офшорних центрів – невеликі країни і території, розміщені на островах та архіпелагах, поблизу основних морських шляхів, у зоні діяльності й інтересів промислово розвинених і нових індустріальних країн. їх територіально відокремлене положення полегшує не тільки ведення, але й підтримку особливого економічного режиму. Незважаючи на те, що першими почали проводити політику залучення іноземного капіталу за рахунок створення пільгових умов оподаткування та лібералізації зовнішньоекономічної діяльності острівні країни (Багамські, Британські Віргінські о-ви, о. Мен, Кіпр тощо), невдовзі світова практика підтвердила, що офшорними зонами можуть бути й окремі території всередині великих індустріально розвинених країн (напр. штати Делавер, Вайомінг та ін. в США, Швейцарія). Оскільки останнім часом роль офшорних центрів суттєво зросла, то з їхньої території стало цілком вигідним управління різноманітними банківськими операціями у країнах Західної Європи, Південно-Східної Азії, Південної та Північної Америки.

Згідно з інформацією громадської організації "Tax Justice Network", щорічно 250 млрд дол "ховаються" багатіями і злочинцями на офшорних рахунках і понад 1 трлн дол (часто це вкрадені корумпованими правителями гроші) "витікає" із країн, що розвиваються, в офшори та провідні банківські офшорні центри. Проте представники офшорної індустрії стверджують, що їхніми послугами переважно користується легальний бізнес. Так, реєстратор офшорів на Ссйшслах компанія "Fidelity Services" заявляє: "Багато урядів країн із високими податками та бюджетними видатками намагаються, аби всі повірили, що офшорними компаніями користуються лише шахраї, терористи та злодії. Це абсолютно безпідставне твердження. У ящику завжди є гнилі яблука, але 99 % бізнесу, що ведуть через офшори, є повністю легальним”.

У навчальному посібнику структурування чинників розміщення та передумов створення офшорних юрисдикцій базується на об'єктивному групуванні їх залежно від ступеня впливу на характер й ефективність діяльності офшорних утворень. По-перше, чинники розміщення розподілено на об'єктивні (географічні) та суб'єктивні (соціально-економічні, комунікаційні), а передумови – на законодавчі й організаційні. Це створює відповідні засади для факторного аналізу офшорних утворень. Крім цього, запропоновано нову єдину класифікаційну схему офшорних компаній, що базується на ознаках належності капіталу, складу засновників, розміру статутного фонду, рівня самостійності (типу реєстрації), типу присутності в офшорній юрисдикції, бази оподаткування, орієнтації на певні види економічної діяльності. Відповідно до класифікації офшорних компаній та орієнтації на певні види економічної діяльності розроблено класифікацію офшорних зон, у якій виділено торговельні, банківські, фінансові/інвестиційні, транспортні, страхові, холдингові, з управління і володіння власністю офшорні зони (центри).

По-друге, здійснено розподіл офшорних зон відповідно до ознак регіону розташування, розміру території, статусу, рівня економічного розвитку, кількості населення, державної мови, грошової одиниці, наявності природних ресурсів, галузей спеціалізації, транспортного та законодавчого забезпечення на п'ять груп і п'ять підгруп, який надав можливість провести детальніший аналіз їх діяльності на науковій основі та систематизувати загальні риси існуючих нині офшорів.

По-третє, визначено систему специфічних чинників/передумов і систематизовано характерні риси, притаманні офшорним зонам світу, до складу яких належать: тяжіння до міжнародних транспортних комунікацій, розташування поблизу міжнародних або регіональних центрів ділової активності, наявність сучасних видів зв'язку, максимально повне транспортне забезпечення, достатній розвиток соціальної та ринкової інфраструктури.

По-четверте, узагальнено нормативно-правову базу України з позицій можливості створення умов для заснування офшорної зони, а також перспектив використання резидентами офшорних схем. За даними міжнародного фінансового дослідницького центру "Global Financial Integrity" через українську банківську систему проходить близько 10,75 млрд дол США на рік внаслідок навмисного заниження вартості експорту, завищення вартості імпорту та купівлі неіснуючих послуг. За інформацією Державної податкової адміністрації України в першій половині 2010 р. експорт в офшорні країни зріс на 54 % до 1,6 млрд грн. Три чверті всього експорту в офшори припадало на Британські Віргінські о-ви, причому це дорівнює 5 % усього українського експорту за цей період. Переважна більшість відповідних трансакцій проходить через такі добре відомі офшорні країни, як Кіпр, Сейшельські та Кайманові о-ви. При цьому прибутки зберігають на офшорних рахунках на недосяжній для української податкової системи відстані. Тільки за підрахунками експертів, щороку через угоду з Кіпром про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна (підписана ще за часів СРСР у 1983) держбюджет України недоотримує 20 млрд дол, або 20% ВВП. Хоча чинним українським законодавством не врегульовані питання діяльності офшорних компаній на території держави, проте достатньо повно регламентовані правові засади здійснення бізнесу резидентами та нерезидентами.

Об'єктивні та суб'єктивні чинники територіального розміщення неоднозначно впливають на можливість створення офшорної зони в Україні: переважно позитивний вплив створюють географічне розміщення країни, відкритість економіки, оптимальне розташування щодо часових поясів, наявність розгалуженої транспортної мережі та сучасних видів зв'язку; негативний вплив здійснюють політична нестабільність, відсутність стійких традицій підприємництва, недостатня правова забезпеченість окремих видів і правових форм ведення бізнесу, участь України в загальноєвропейській кампанії зі згортання офшорного бізнесу.