Розділ «1.2. Економічний зміст офшорних зон й інституцій і принципи їх класифікації»

Спочатку англійські юристи термін off-shore (доел, поза берегом) застосовували до компаній, створених відповідно до законодавства іноземних держав (тобто держав, розташованих поза Великим о-вом – Об'єднаним Королівством). A on-shore – має протилежне до терміна off-shore значення – на березі. Ці терміни досить часто використовують юристи й консультанти, але фактично вони ніколи не зустрічаються в національних законодавствах. Наприклад, у британському законодавстві компанія, зареєстрована в Англії, Уельсі або Шотландії, є вітчизняною юридичною особою (on-shore company), а зареєстрована в будь- якій іншій юрисдикції (США, Німеччина, Кіпр, Багами) – іноземною юридичною особою (off-shore company). Таким чином, офшорний бізнес – це підприємницька діяльність, здійснювана в межах міжнародної групи компаній, частина підрозділів якої розташована в країнах, що надають податкові, валютні, інвестиційні й інші пільги за певних умов. Ці країни одержали неофіційну назву податкові притулки (tax havens). Американський економіст Р. Гордон у своїй книзі "Податкові притулки та їх використання платниками податків США", підготовленій за замовленням Служби внутрішніх доходів Федеральної податкової служби США, сформулював таке визначення податкового притулку: Податковий притулок – будь-яка країна, що має низький або нульовий рівень оподатковування на всі або деякі категорії прибутку, і пропонує певний рівень банківської або комерційної таємності.

Наприкінці 50-х pp. цей термін з'явився і в США у зв'язку з необхідністю позначення організацій, які ухилялися від державного контролю підприємницької та фінансової діяльності шляхом зміни країн реєстрації. Проте зараз поняття off-shore має ширше значення. Загальновідомі терміни офшорна зона або офшорний центр, офшорна юрисдикція, офшорна діяльність, офшорний бізнес, офшорна компанія. Водночас для характеристики офшорного бізнесу використовують і слова-синоніми – податкова гавань, податковий оазис, податковий рай, що в певній мірі точно відображає особливості цього явища.

В усіх випадках сама назва офшор передає територіальний характер світової сфери послуг, формування нової міжнародної фінансово-інформаційної інфраструктури. Разом з тим, незважаючи на досить поширене явище офшорів, ще й нині остаточно не встановилися понятійний апарат, класифікаційні схеми, немає єдиного бачення щодо особливостей їх формування та функціонування.

Численні інформаційно-аналітичні дослідження, що мають на меті ознайомлення бізнесових кіл із механізмом офшорних зон та надання допомоги у виборі оптимальної юрисдикції, взагалі не приділяють достатньої уваги визначенню офшорних зон або центрів. Також в економічних довідниках офшори представлені як території з низькими або навіть нульовими ставками податків на доходи та майно. Таким чином, під офшорними утвореннями розуміють два взаємозалежних явища, що мають тотожні ознаки – офшорну зону й офшорну компанію. Офшорну зону можна визначити в загальному плані як місце реєстрації офшорних компаній. Зазначене вище поняття офшорний центр є тотожним до офшорної зони, його доволі широко використовують в економічній літературі. Хоча загальновизнаного переліку офшорних зон не існує, усе ж наведемо перелік основних офшорних юрисдикцій:

Європа:

• Андорра,

• Кіпр,

• Мальта,

• о. Мен,

• о. Гернсі,

• о. Джерсі,

• о. Сарк,

• Гібралтар,

• Ліхтенштейн,

• Люксембург,

• о. Мадейра,

• Монако.

Азія й Індійський океан:

• Бруней,