Розділ «ВИСНОВКИ»

Офшорні зони (або податкові гавані) є специфічним інструментом стимулювання інвестиційної діяльності і збільшення надходжень до бюджетів депресивних територій, економічний ефект якого ґрунтується на явищі зростання державних доходів завдяки розширенню податкової бази (використанню її особливого виду доходів, отриманих лише від здійснення зовнішньоекономічної діяльності) та мінімізації величини податкового навантаження. Доходи від офшорного бізнесу в податкових гаванях сягають половини обсягу державних бюджетів.

Виникнення податкових гаваней зумовлене дією низки чинників:

• зацікавленістю розвинених держав в існуванні офшорних центрів як перевалочних баз для інвестицій із фінансово нестабільних регіонів;

• потребою в залученні додаткових фінансових ресурсів урядами малих держав, що розвиваються;

• наявністю суперечностей у правових системах різних країн щодо принципів оподаткування закордонних доходів своїх підприємств тощо.

Офшорне підприємництво є ефективним засобом підвищення прибутковості міжнародних господарських операцій, оскільки дозволяє економити значні суми на сплаті податків. Саме це, а також майже цілковита відсутність у податкових гаванях державного контролю за діяльністю підприємств з офшорним статусом, зумовили їх поширення в бізнесовій практиці підприємців усіх країн світу.

Можемо констатувати, що на сучасному етапі розвитку світової економіки відбувається міграція цілих галузей до податкових гаваней (напр. комерційного флоту, інтернет-провайдерів, компаній із розроблення програмного забезпечення, ліцензійних і патентних бюро). Відповідно, серед офшорних зон спостерігається певна спеціалізація режимів, сприятливих для підприємств тих чи інших галузей господарства (банківські, страхові, торговельні, судновласницькі тощо).

Міжнародна фінансова статистика засвідчила той факт, що нині на офшорний сектор у світовій економіці припадає 20 % усіх обсягів банківських операцій, до 7 % світової торгівлі товарами і послугами, тоді як безподаткові території населяє близько 0,4 % людства, господарство офшорних зон дає лише 0,7 % світового ВВП. Створено індустрію офшорних фінансових установ, яка щорічно обслуговує до трьох чвертей фінансових потоків світу. Деякі із цих фінансових центрів конкурують за обсягами акумульованих активів із Лондоном, Нью- Йорком і Токіо.

Простота систем регулювання підприємницької діяльності в безподаткових територіях зумовлює незначну вартість і високу ефективність схем податкового планування з використанням офшорних компаній. Розробкою цих схем й організацією їх здійснення займається галузь офшорного сервісу, представлена міжнародними консалтинговими, аудиторськими, секретерськими фірмами й адвокатськими конторами.

Важливим сприятливим чинником для спрощення процедури управління офшорними компаніями є також інтенсивний розвиток процесу глобалізації й удосконалення засобів комунікацій.

Проте слід зауважити, що податковий демпінг і згубна податкова конкуренція, низькі контрольні стандарти в податкових гаванях підривають економіки інших держав. Відмивання грошей, уникнення сплати податків, незаконне вивезення капіталу – ось негативні прояви існування офшорних зон і здійснення офшорного бізнесу.

Відповідно, виникає необхідність у застосуванні іншими державами, зі звичайними податковими системами, контрзаходів, таких доповнень до механізму офшорного бізнесу, які ліквідували б основний ефект економії на податках для вітчизняних підприємців і перешкодили виникненню інших негативних наслідків застосування офшорних схем. їх можна визначити в такий спосіб:

• безпосередній фінансово-банківський нагляд за здійснюваними між вітчизняними й офшорними компаніями угодами, основною метою якого є припинення вже на початковому етапі економічно явно недоцільних операцій;

• дія спеціальних правил оподаткування доходів, розподілених між вітчизняним підприємством і його офшорним підрозділом, а також контроль за виправданістю застосовуваного ними методу трансфертного ціноутворення;

• налагодження ефективної системи обміну інформацією між податковими органами різних країн;

• передбачення в угодах про уникнення подвійного оподаткування, що укладають між різними країнами, таких умов оподаткування міждержавного руху доходів, які б не допускали зменшення податкових надходжень до бюджету будь- якої з держав.

До того ж останні ініціативи міжнародних організацій, таких як МВФ, ОЕСР, ФАТФ з урегулювання проблемних моментів механізму офшорного бізнесу часто сприяють повній ліквідації безподаткових режимів. Однак ці процеси, загрожуючи самому існуванню малих держав, що розвиваються, викликають закономірний спротив із боку їх урядів. У підсумку офшорне підприємництво у світі не ліквідовують як економічне явище, а воно набуває нових, розвиненіших форм, стає відкритішим і регульованішим.

Україна також відчуває на собі негативні наслідки участі вітчизняних підприємств в офшорному бізнесі. За оцінками експертів, понад половини незаконно вивезених із держави у 1991-2010 pp. коштів – до 60 млрд дол США – переховують у податкових гаванях. З огляду на це актуальним є створення ефективних бар'єрів відпливу капіталу до офшорних зон, а віднедавна – і сприяння його поверненню, забезпечення економічних механізмів протидії несплаті податків під час реалізації офшорних схем.

Існуюче правове поле та зусилля центральних органів влади уже зараз забезпечують достатній рівень контролю за проведенням офшорних операцій за участю українських підприємств. І все ж, деякі стандарти, прийняті як базові для протидії ухиленню від сплати податків у розвинених державах (контроль за трансфертним ціноутворенням, доходами відокремлених підрозділів українських підприємств за кордоном), в Україні поки що не застосовують. Тому пропонують перейняти досвід інших держав у цій сфері і якнайшвидше створити необхідні для його використання в Україні умови.