РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНЕ І МІЖДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУЧАСНОГО ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ

3.1. Нормативно-правова регламентація діяльності офшорних зон і територій на національному рівні

Організаційно-правові форми бізнесу за кордоном мають багатовікову історію. їх основні юридичні принципи добре відомі. Україна є частиною міжнародного правового простору, і положення Цивільного кодексу України аналогічні загальноприйнятим нормам корпоративного законодавства. Роблячи огляд організаційно-правових форм бізнесу, доцільно окремо зупинитися на деяких нових і нетипових моментах світової корпоративної практики. Загальноприйняте корпоративне законодавство досить консервативне, однак останнім часом у цій сфері відбулися істотні зміни. Зокрема, змінилася географічна поширеність тих або інших форм бізнесу. Острівні й офшорні юрисдикції ввели корпоративне законодавство сучасного типу, що відповідає правовим стандартам розвинених країн. У таких юрисдикціях, як Гернсі, Джерсі, Невіс, Багами, Барбадос, Кайманові о-ви, о. Мен, уже існує практично весь набір корпоративних форм.

Більшість країн оподатковують своїх громадян і юридичних осіб за їх доходами, що були одержані на території цих країн, тобто, на підставі громадянства (резидентності). Що ж робить компанію резидентною в тій або іншій країні? Уперше питання про резидентність в англійському суді було розглянуте в XIX ст. За рішенням англійського суду компанію вважають резидентною там, де вона має зареєстрований офіс і звідки нею централізовано управляють її директори, що проживають у цій же країні. Такий підхід передбачає можливість двох варіантів встановлення нерезидентності:

• компанія зареєстрована в офшорній зоні, наприклад у Гібралтарі, Ірландії, на Багамських островах тощо, не будучи резидентною у країні реєстрації. Це означає, що компанією володіють й управляють нерезиденти країни реєстрації і вона не веде діяльності і не одержує доходу на території країни реєстрації; при цьому компанія не платить ні прибуткового, ні інших корпоративних податків. Такі компанії називають нерезидентними;

• компанія має зареєстрований офіс в офшорній зоні, нею керують місцеві директори, але належить вона нерезидентам країни реєстрації. У багатьох країнах такі компанії можуть отримати статус так званих звільнених від податків резидентних компаній за умови сплати відповідних щорічних мит.

Наприклад, громадяни України можуть володіти компанією (тобто, бути її акціонерами), зареєстрованою в одній з офшорних зон. Якщо при цьому вони самі управляють компанією і не ведуть діяльності усередині країни реєстрації, то їх компанію повністю звільняють від сплати всіх видів податків країни реєстрації або вона платить незначні податки на чистий прибуток (такі, напр., мальтійські або кіпрські компанії). Якщо ж компанією управляють професійні директори – жителі країни реєстрації, то статус звільненої від податків резидентної компанії можна отримати (що дуже широко застосовується нині) при сплаті відповідних щорічних мит уряду країни реєстрації. Причому розмір мит не порівнюють із розміром податків, які б довелося платити звичайній резидентній компанії. Безумовно, необхідно постійно відстежувати і негайно реагувати на будь- які зміни в чинному законодавстві, які можуть обмежити можливість гнучко управляти коштами.

Характерною рисою офшорного бізнесу стало збільшення ролі підприємницьких партнерств, можливість створення яких в останні роки з'явилася в усіх перерахованих вище юрисдикціях. В офшорному бізнесі застосовують маловідомі в нас компанії, обмежені за гарантією (limited by guarantee), і компанїі з необмеженою відповідальністю (unlimited companies). Однак найпоширенішою формою в офшорному бізнесі стала поява такої організаційно-правової форми бізнесу, як компанії з обмеженою відповідальністю його учасників (LLC). З метою оподатковування податкові органи розглядають таку компанію як різновид партнерства. Ця форма вперше з'явилася в США у штаті Вайомінг у 1993 р. Згодом вона поширилася в більшості інших американських штатів. LLC відповідає гібридним, або комбінованим правовим конструкціям, у якій об'єднуються риси корпорації (обмежена майнова відповідальність учасників) і партнерства (доходи LLC обкладають податком так само, як доходи партнерств). Доходи LLC обкладають податками тільки як доходи її учасників, тоді як корпорація платить ще і податок на прибуток. LLC добре вбудовується у правову систему англо-американського (англо-саксонського) типу. Фірми типу LLC з'явилися в багатьох офшорних юрисдикціях, серед яких Кайманові о-ви, Невіс й ін. До речі, LLC о. Невіс призначений спеціально для податкового планування на території США.

Управління LLC здійснюють на основі спеціальної угоди учасників (company agreement), а повноваження з управління LLC може одержати один з учасників або професійний менеджер, що не є акціонером LLC. Рішення можуть прийматися і голосуванням. Юридичні інстанції розглядають LLC як колективну форму ведення бізнесу, тобто як партнерство, однак на відміну від партнерства акції LLC продають без обмежень (учасник партнерства, як відомо, не може поступитися своєю часткою без її реорганізації і переоформлення). LLC має обмеження за термінами існування, але в межах цього терміну смерть її учасника не веде до припинення її існування і в цьому полягає ще одна перевага LLC перед партнерством. Проте, при організації LLC термін її функціонування краще обмежити, якщо це не суперечить суті бізнесу її власників. Річ у тім, що статутні документи мають містити якнайменше ознак, характерних для корпорації. У протилежному випадку суд може визнати LLC корпорацією з усіма податковими наслідками.

LLC уже зарекомендувала себе як ефективна і надійна офшорна структура. Учасником LLC може стати інша компанія, номінальна особа. Схема комерційного застосування LLC в офшорному бізнесі ґрунтується на тому, що її учасник платить податки тільки зі своєї частки доходів. Таким чином, якщо учасник LLC нерезидент США, то в США він податків не платить. Однак, якщо він резидент іншої країни, наприклад України, то він має зазначити в податковій декларації свої доходи від участі в LLC. Однак не слід забувати, що володіти LLC можна через офшор, траст або номінального акціонера. Для створення дочірніх фірм часто використовують такі правові форми як товариство з обмеженою відповідальністю й акціонерне товариство. У деяких випадках доцільно розглянути інші види підприємств, які використовують у діловій практиці для створення дочірніх фірм. Крім того, дочірня фірма за кордоном може вступати у ділові відносини з підприємствами різних форм власності.

Принципи повної й обмеженої відповідальності інвестора. Комбіновані організаційні форми. Обсяг відповідальності підприємця – один з основних критеріїв, що має бути проаналізований при виборі юридичного статусу закордонної фірми. Повна відповідальність підприємців означає, що вони несуть солідарну, необмежену, персональну (усім своїм особистим майном) відповідальність за зобов'язаннями свого підприємства. Обмежена відповідальність означає, що учасники підприємства несуть відповідальність за його зобов'язаннями лише в межах свого внеску. У континентальній правовій системі й острівній (загальній) системі права є своя "номенклатура" організаційно-правових форм бізнесу. Однак вони багато в чому схожі. Усі організаційні форми бізнесу незалежно від приналежності до тієї або іншої правової системи можна розділити на три основні класи.

1. Форми індивідуального і колективного підприємництва з необмеженою відповідальністю підприємців-учасників.

2. Підприємства, у тому числі одноособові, учасники яких несуть тільки обмежену відповідальність.

3. Підприємства змішаного типу, де деякі учасники (вкладники капіталу) несуть повну відповідальність, а інші – обмежену.

До підприємств першої трупи належать загальні партнерства, повні товариства, одноособові підприємства. При їх створенні нова юридична особа не з'являється, відносини між підприємцями в межах підприємства з повною відповідальністю регулюються на основі домовленості, законодавчі норми мають диспозитивний характер, тобто діють у випадку відсутності необхідної угоди. З доходів стягують звичайний прибутковий податок, визначений на основі декларації про доходи.

Головними перевагами підприємств із повною відповідальністю є: простота і дешевизна створення, відсутність податку на прибуток (на відміну від корпорацій підприємства з повною відповідальністю не є юридичними особами, а отже, вони не є самостійним суб'єктом податкової відповідальності і їх учасники платять тільки один податок – прибутковий). Недоліками цієї форми є повна відповідальність підприємця і неможливість залучення капіталу шляхом випуску акцій. Підприємства з повною відповідальністю найчастіше використовують для створення невеликих фірм.

Підприємствами з обмеженою відповідальністю є товариства з обмеженою відповідальністю, а також акціонерні товариства. Підприємства з обмеженою відповідальністю – це самостійні юридичні особи, для них законом передбачено певну процедуру реєстрації, встановлений мінімальний статутний капітал, вони мають платити податок на прибуток. Головною перевагою підприємств з обмеженою відповідальністю є відповідальність інвестора тільки в межах номінальної вартості свого паю і можливість залучення капіталу третіх осіб шляхом випуску акцій (для акціонерних товариств). Проміжне становище займають обмежені партнерства і командитні товариства. Повну відповідальність у них несе тільки частина вкладників капіталу, інші відповідають своєю часткою вкладеного капіталу. Ця форма пов'язує переваги товариств із повною відповідальністю (простота реєстрації і відсутність податків на прибуток) і товариств з обмеженою відповідальністю частини вкладників капіталу. Перелік юридичних форм господарських суб'єктів в англо-американському і континентальному праві відрізняється один від одного. Розбіжності у правових принципах створення ділових підприємств склалися історично. Особливістю англо-американської правової системи є більша роль судових прецедентів (Common law). У межах прецедентної правової системи з'явилися відповідні форми комерційних підприємств, сучасні інститути "писаного'' цивільного права США, Великої Британії і її колишніх колоній. Для англо-американського права характерні такі підприємства, як партнерства, компанії, корпорації. У ФРН, Франції, Італії, Нідерландах, Швейцарії й більшості інших держав континентальної Європи та їх колишніх колоніях існує кодифікована система приватного права, основою якої є кодифіковане цивільне законодавство, основними типами підприємств є товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства. Незважаючи на зовнішні розбіжності правові форми підприємств у країнах із різною системою права багато в чому схожі. Це пояснюють тим, що вони базуються на однаковій системі економічних відносини і господарських механізмів.

Основні правові форми бізнесу в англо-саксонській системі права

Одноосібні підприємства. Відповідальність підприємців в одноосібних підприємствах необмежена, а судовий позов може бути складений на все майно підприємця. Цю форму обирають для дрібних індивідуальних підприємств, а недоліком її є обмеженість фінансових можливостей. Одноосібні підприємства діють у роздрібній і дрібнооптовій торгівлі, надають послуги на місцевому рівні.

Як одноосібні торговці (Sole proprietorship) часто здійснюють свою діяльність біржові маклери США. Виконання будь-яких формальностей із реєстрації одноосібного підприємства в США не потрібно, єдиний офіційний документ – податкова декларація (форма 1040), а ведення фінансової звітності не обов'язкове. Однак ведення бухгалтерії рекомендують у податкових цілях: підприємницькі видатки законодавство кваліфікує інакше, ніж персональні, а для заняття деякими видами підприємницької одноосібної діяльності потрібні ліцензії адміністративних органів відповідного штату.