РОЗДІЛ 5. ВПЛИВ ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ НА РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

5.1. Офшорні компанії як складова прямого іноземного інвестування в Україні

Уперше українські бізнесмени отримали можливість відкривати офшорні компанії в 1991 р., коли швейцарська компанія "Riggs Walmet Group" оголосила про те, що виходить на український ринок із пропозицією про організацію компаній. Пропонувалася не тільки допомога у створенні безподаткових компаній, а й підтримка їх діяльності (відрахування щорічних внесків до бюджету країни базування, забезпечення секретарських послуг з обробки нерегулярної пошти, організація щорічних зборів акціонерів, складання балансів тощо).

Офшорні схеми зазвичай засновані на використанні можливостей, що надані укладеними угодами про виключення подвійного оподаткування. Вони дедалі частіше почали спиратися не тільки на угоди купівлі-продажу, а й на лізингові, комісійні, трастові, страхові й інші договірноправові форми здійснення складних комерційних операцій. Зарубіжні офшорні компанії використовують у процесі поточного і довготермінового фінансування українських проектів з-за кордону. У схемах цього типу широко використовують спеціалізовані компанії, розташовані в зонах податкових пільг.

Існує багато причин, які призводять до відпливу капіталу з України. Найважливіші з них мають економічний характер. Це – нестабільне і навіть обтяжливе податкове законодавство, примусовий продаж валютних надходжень при існуванні реальної загрози девальвації гривні, можливість досудового списання коштів із рахунків підприємств тощо. Інша, не менш важлива причина, пов'язана з політико-правовою нестабільністю, – недовіра підприємців і громадян до судової системи й апеляційних процедур.

Саме з метою подолання економічних і політичних ризиків капітали у значних обсягах виводять із легального виробничого і торговельного обороту України за кордон. Загальновідомі методи, які при цьому використовують можна умовно розділити на дві групи. До першої групи належать так звані прямі методи, коли капітал вивозять у явному вигляді. Це:

• неповернення валютної виручки від експорту товару;

• неввезення імпортного товару після здійснення попередньої оплати;

• втрата капіталу у зв'язку з удаваним неефективним інвестуванням майнових цінностей за межами країни тощо.

Друга група включає непрямі методи відпливу капіталу, які складніші, а тому й небезпечніші, оскільки при їх застосуванні досягається не лише ефект переміщення капіталу, але й виведення його з-під оподаткування. У цьому випадку реально здобуті в Україні кошти легально працюють після оподаткування на бюджети інших країн. Проте найчастіше застосовують механізм передачі доходу в країни із нижчим рівнем оподаткування шляхом виставлення рахунків за фіктивні операції, роялті, використання трансфертного ціноутворення тощо.

У першому розділі дослідження були розглянуті найважливіші чинники та передумови створення офшорних юрисдикцій у світовій практиці. Вони визначають принципову можливість існування офшору в конкретному регіоні чи країні. Зокрема встановлено, що наявність вихідних передумов визначають не тільки їх об'єктивним існуванням, але і можливістю їх утворення завдяки впливу історичних, національних, економічних особливостей.

Україна, на жаль, не мала традицій і досвіду роботи з офшорними компаніями, лише відносно нещодавно розпочала перехід від централізовано керованої до ринкової економіки і зараз зацікавлена, насамперед, у відновленні власної економіки та залученні будь-яких фінансових і матеріально-технічних ресурсів для розвитку господарства, включаючи зарубіжні прямі і позикові інвестиції, кошти фондів розвитку, внутрішні інвестиційні ресурси.

Серед специфіки особливу увагу слід приділити законодавчим напрацюванням (правове забезпечення діяльності офшорних зон; характер преференційного режиму – податкового, валютного, підприємницького) і наявності цілеспрямованої системи пільг; міжнародним угодам про уникнення (недопущення) подвійного оподаткування й організаційним заходам.

Досвід багатьох країн світу переконує в доцільності залучення іноземних інвестицій. Для України, як і для інших постсоціалістичних країн, існує багато перешкод на шляху здійснення цього процесу. До них належать:

• відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні,

• недосконалість ринкового механізму економіки,

• нестабільність політичної ситуації,

• низький рівень ділової та професійної кваліфікації підприємців,

• недостатньо привабливі інвестиційні проекти і разом з тим брак зацікавлених партнерів,

• руйнівна податкова система,