Розділ «2.2. Сфери та форми використання переваг офшорних територій у практиці здійснення міжнародних фінансових операцій»

• при продажі дорогого майна треба платити значний податок на продаж (напр., при продажу нерухомості в Європі він досягає кількох відсотків від ціни);

• у деяких країнах придбану нерухомість дозволяють перепродати тільки через кілька років після купівлі (це роблять нібито для боротьби зі спекуляцією на ринку нерухомості).

Усі зазначені проблеми зникають, якщо дороге майно купує не сам інвестор, а контрольована ним компанія. Факт володіння майном можна залишити в таємниці, якщо зберегти в таємниці контроль над компанією. Податків на перепродаж можна уникнути шляхом продажу не майна, а акцій офшорної компанії. Те ж стосується й обмежень на спекулятивний перепродаж. При цьому ніхто не повинен мати підстав вважати, що офшорну компанію створено з єдиною метою – зменшити будь-які податки (у даному випадку – податки на передавання майна), інакше в деяких країнах може бути піддана сумніву легітимність усієї схеми.

Офшорна компанія-власниця і ліцензіар товарного знаку. При веденні бізнесу в нестабільній країні (напр. Україні) необхідно розв'язати питання про потенційного власника товарного знаку. Якщо його власником буде місцева компанія, то у випадку її ліквідації (або податкової заборгованості) можна втратити і товарний знак. Як і всяке майно юридичної особи, товарний знак може бути проданий за борги цієї особи. Якщо намагатися перереєструвати товарний знак із ліквідованої компанії на нову в останній момент, суд може не визнати цю угоду законною (в усякому разі, такий підхід характерний для Європи і США). З огляду на таке необхідно планувати все заздалегідь. Товарний знак можна зареєструвати на офшорну компанію (або продати їй уже зареєстрований знак). Надалі офшорна компанія буде на підставі ліцензійних договорів надавати вам (або вашим компаніям) право користуватися цим знаком за певну плату. Скільки б компаній в Україні не використовували і скільки б потім їх не ліквідували, права власності на товарний знак однаково зберігаються.

При цьому ліцензійні платежі (плата за право використання товарного знака) зможуть не тільки збільшити видаткову частину балансу (тим самим зменшуючи податок), але й забезпечити легальну можливість перевести валюту за кордон. Українське підприємство не зобов'язане утримувати податок на доходи іноземної особи, якщо компанію – власницю товарного знаку зареєстровано у країні, з якою в України є договір про запобігання подвійному оподаткуванню.

У реєстрації товарного знаку на іноземну компанію є і свої незручності. По-перше, державні мита, що стягують за реєстрацію знака, для іноземних осіб обчислені у валюті, і ставки цих мит значно вищі, ніж для українських заявників. Наприклад, подання заявки на один клас коштує 160 дол США, реєстрація кожного додаткового класу – 80, видача свідоцтва – 250 дол США. Інша незручність – необхідність звертатися в Патентне відомство тільки через спеціально ліцензованого патентного повіреного (тоді як українські особи можуть подати заявку самі). Загальна вартість реєстрації товарного знаку може в цьому випадку становити до 3 тис. дол США, хоча відомі патентні повірені, які роблять роботу швидко і якісно та при цьому виставляють досить розумні рахунки (буває, навіть, не більше 800– 1000 дол США – це з урахуванням державних мит).

Офшорна компанія – власниця авторських прав. Авторські права на книги, аудіовізуальні твори й інші об'єкти інтелектуальної власності мають у контексті податкового планування одну незаперечну перевагу перед усіма іншими: їх ціну не можна встановити, виходячи з яких-небудь однакових правил. Саме тому платежі за авторські права є дуже зручним способом законного зменшення податків й експорту капіталу. Якщо бізнес полягає у придбанні в авторів прав на їх твори й одержанні доходу від продажу ліцензій або тиражування цих творів, то доцільно використовувати офшорну компанію як власницю цих прав. Немає нічого на цьому світі, що могло б заборонити автору продати права на свою роботу офшорній компанії і немає нічого, що заборонило б сторонам домовитися про ту або іншу ціну (на відміну, напр., від алюмінію, на який існують довідкові ціни).

Однак не завжди операції з авторськими правами логічно вписуються у звичайний бізнес. Нормою є купівля фірмою грамзапису прав на мелодію. Однак, якщо це робить торговельна компанія, то ймовірно, буде потрібно надавати податковому інспектору пояснення. При використанні угод з авторськими правами для податкового планування в Україні можна зіштовхнутися з низкою проблем. По-перше, податкові чиновники інколи дуже погано уявляють собі відмінності між відступленням авторських прав (коли права переходять повністю і безповоротно до покупця) і видачею ліцензій на їх використання. У першому випадку має місце продаж товару (авторські права – це товар), в іншому – надання послуги (передача в користування).

Якщо іноземна компанія продає авторські права, то це зовнішньоекономічна операція, і податок на прибуток продавця прав утримувати не потрібно (просто тому, що він не одержує жодного доходу з території України, а тільки продає туди товар). Якщо ж іноземна компанія видає лише ліцензію на використания прав, сама при цьому залишаючись їх власницею, то платежі цій компанії (роялті) будуть уважатися її доходом, і необхідно утримувати з нього податок. В українському законодавстві відсутні норми, що регулюють угоди з авторськими правами. При поясненні податковим органам, що купівля прав в іноземної компанії – це зовнішньоторговельна операція, вони просять пред'явити митні документи на ввезення прав (до речі, як і на ввезення послуг). Однак права не можуть бути завезені або вивезені – вони за своєю природою не переміщуються. Більше того, права існують не в якому-небудь певному місці, вони просто існують.

Аналогічно використанню товарних знаків, угоди з авторськими правами можуть виявитися дуже вигідним інструментом безподаткового експорту валюти, якщо вміло застосувати норми договорів про запобігання подвійному оподаткуванню.

Офшорна компанія – власниця банківського рахунку

Україна забороняє своїм громадянам мати особисті рахунки за кордоном (лише на час фізичного перебування за кордоном). Багато українських громадян не згодні з такою позицією держави і бажають користуватися закордонними рахунками. Крім цього, вони прагнуть мати на руках кредитні картки, які (на відміну від більшості українських) завжди акцептували б за кордоном без підозр і запитань. Зазначені проблеми розв'язують за допомогою офшорної компанії, яка і відкриває банківський рахунок. Із цією метою можна вибрати дешеву компанію в одній із країн, де не потрібно надавати жодної звітності, і використання безподаткового рахунку окупиться в перший же рік. Через певний час можна буде одержати корпоративну кредитку і користуватися нею по всьому світу (про процедуру відкриття рахунку й управління ним в офшорній юрисдикції див. дод. 2).

Офшорна компанія-заставоутримувач

Офшорна компанія-інвестор

Офшорна транспортна компанія й офшорна компанія- судно власниця

Якщо бізнес дозволяє придбати власну яхту, то цілком природно зареєструвати її на офшорну компанію. Крім міркувань безпеки та запобігання зайвої слави, є і податковий резон. Багато офшорних центрів надають суднам, що ходять під їх прапором, пільгові податкові умови. Найпопулярніші країни для реєстрації яхт: Острів Мен, Мальта, Панама, Кіпр, Ліберія, Гібралтар. Замість повноцінних податків офшорні суднові реєстри стягують необтяжливу плату за тоннаж або просто мито за продовження реєстрації.

Якщо діяльність пов'язана з торговельним мореплаванням, то використання офшорної компанії як судновласника може так само, як і у випадку з яхтою, суттєво оптимізувати податкові платежі. Прикладом може бути Кіпр, який останнім часом став одним із найбільших судновласницьких центрів світу і вийшов на шосте місце за тоннажем морського флоту. Кіпр широко використовують іноземні судновласниками й, особливо, судовласники країн СНД, оскільки країна має офшорний статус. При цьому всі доходи від експлуатації суден, особисті доходи членів команд, від податків звільнено. Перевагою реєстрації суден на Кіпрі є низькі реєстраційні й інші видатки, а також прийнятний міжнародний статус кіпрського морського прапора.

Кіпр – член багатьох авторитетних європейських і міжнародних організацій, чим він вигідно відрізняється від своїх основних конкурентів – Панами та Ліберії. Чинник міжнародного статусу відіграє суттєву роль, коли йдеться про судна як досить дорогі і престижні об'єкти, "зручний" прапор Кіпру поступово стає дедалі надійнішим. Департамент морського судноплавства Кіпру інспектує тільки судна, які мають понад 17 років експлуатації. Для українських судновласників певне значення має підписана Кіпром із нашою країною угода про морське судноплавство і режим найбільшого сприяння в галузі морського транспорту, відповідно до якого кіпрські судна (так само як й українські судна на Кіпрі) при заходженні в порти і територіальні води України користуються тими ж правами і пільгами, що й вітчизняні. Наявність угоди дозволяє говорити про те, що взаємні інтереси в галузі морського судноплавства мають офіційний статус і закріплені на міждержавному рівні.

Міжнародні перевезення – вид діяльності, характерний для спеціалізованих транспортних компаній. Багато конгломератів цілком може мати у своєму складі відповідну господарську одиницю. Із п'яти основних видів транспорту міжнародні податкові угоди діють щодо трьох: морського, повітряного й автомобільного, що дозволяє включати їх у сферу застосування міжнародного податкового права (МПП). Проте тільки на два види транспорту (морський і повітряний) поширюються положення міжнародного права щодо суверенітету транспортного засобу, що використовує національний прапор, який дозволяє виділити судна і літаки в особливі види міжнародного транспорту.

Щодо міжнародних перевезень застосовують як прямі, так і непрямі податки. Об'єктом прямих податків є: фрахт, пасажирський виторг, доходи від використання майна судно- або авіавласника, доходи від операцій на суші (податок на прибуток, податок на майно, податок на приріст капіталу), а також заробітна плата персоналу транспортної компанії. До непрямих податків належать акцизи, ПДВ, митні й інші збори та мита, які стягують у відсотковому або фіксованому відношенні від об'єкта володіння. Об'єктом непрямих податків є вартість транспортних послуг, надаваних компанією, а також митна вартість придбаного устаткування, транспортних засобів, паливно- мастильних матеріалів (ПДВ, акцизи, мита). Фіксовані або адвалорна мита можуть стягувати як оплату послуг, наданих транспортній компанії в портах й аеропортах (різні портові збори, сплата обслуговування в аеропортах, за повітряний коридор тощо). Суб'єктом податкового обкладання в цьому випадку є зазвичай судноплавна або авіаційна компанія, що експлуатує свій транспортний парк.