Зважаючи на достатньо прагматичну деталізацію у Податковому кодексі України податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, його впровадження необхідне через ряд причин. З одного боку, він має певні ознаки, які є найбільш прийнятними для підсистеми місцевого оподаткування (низька мобільність його бази оподаткування та спроможність забезпечувати місцеві бюджети достатніми і стабільними податковими надходженнями). З іншого боку, оскільки діяльність місцевої влади спрямована на підвищення вартості об'єктів житлової нерухомості, даний податок можна розглядати як своєрідну плату за надані суспільні блага.
У новій редакції Податкового кодексу України порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, набув ознак, які можуть його ідентифікувати із зарубіжними аналогами. По-перше, розширено базу оподаткування за рахунок включення до неї загальної площі об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток. По-друге, звужено перелік податкових пільг для квартир – до 60 кв. м, для житлових будинків – до 120 кв. м, для різних типів об'єктів житлової нерухомості – до 180 кв. м. По-третє, скореговано податкову ставку незалежно від виду нерухомості та її площі до 2% мінімальної заробітної плати[1] (табл. 3.13).
Таблиця 3.13
Основні елементи оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
| Елементи оподаткування | Характеристика |
| Платники податку | Фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. |
| Об'єкт оподаткування | Об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. |
| База оподаткування | Загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. |
| Ставка податку | Встановлюються залежно від місця розташування (зональності) та типів об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2% розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. м бази оподаткування. |
Механізм справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може викликати суспільне невдоволення, передусім, у малозабезпечених громадян. Важке соціально-економічне становище в нашій державі сильно вдарило по доходах і витратах домогосподарств, фактично багатьох із них "перекинуло" за межу бідності. Знецінення національної грошової одиниці, зростання цін на товари та послуги, в тому числі широкого вжитку, збільшення рівня безробіття і неповної зайнятості – ось чи не найважливіші чинники виникнення та росту потенційної заборгованості зі сплати даного податкового платежу в майбутньому.
У Податковому кодексі України є положення, якими місцевій владі надається можливість впливати на оподаткування нерухомості. Перше – пов'язане з необов'язковим характером впровадження податкового платежу. Щоправда, до такого заходу навряд чи дійде, оскільки відсутність податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в переліку місцевих податків і зборів знизить й без того слабкий податковий потенціал органів місцевого самоврядування. Це можливо тільки в депресивних територіальних громадах з поганою демографічною ситуацією, відсутністю виробництва, незадовільним станом об'єктів нерухомості.
Рис. 3.8. Повноваження сільських, селищних і міських рад стосовно оподаткування нерухомості
Інше положення податкового законодавства дає змогу місцевим радам звужувати базу оподаткування податкового платежу і тим самим регулювати категорії платників податків. У цьому випадку податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, можна розглядати як елемент оподаткування надмірного багатства (випливає з умовиводу, що багаті особи володіють нерухомістю великої площі або декількома об'єктами). Відштовхуючись від середнього значення площі об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, місцеві ради можуть встановлювати пільги, наприклад, не оподаткувати нерухомість загальною площею більше 80 кв. м.
Третє і найголовніше положення Податкового кодексу України стосується звільнення від оподаткування фізичних осіб виходячи з їхнього майнового стану та рівня доходів. Така соціальна ініціатива хоча й важлива за своєю сутністю, утім небезпечна в алгоритмі реалізації органами місцевого самоврядування. Адже вплив людського фактора на прийняття рішень стосовно того, хто буде сплачувати податковий платіж, а хто звільнятиметься від оподаткування, може не сприйнятися суспільством і стати причиною порушення законодавства. Саме тому важливо виробити критеріальні вимоги щодо встановлення даної преференції:
• платники податку повинні справді відноситися до соціально незахищених верств населення, тобто пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей, безробітних тощо;
• для таких осіб податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не мають перевищувати 10% річної суми прожиткового мінімуму для працездатних та непрацездатних осіб;
• площа житлової нерухомості, яка припадає на одного мешканця, повинна становити 13,65 кв. м, але не менше рівня середньої забезпеченості загальної площі.
При цьому органам місцевого самоврядування слід врахувати положення Податкового кодексу України, відповідно до якого пільги з податкового платежу не повинні надаватися, якщо площа нерухомості перевищує п'ятикратний розмір неоподатковуваної площі, затвердженої відповідним рішенням місцевої ради, або об'єкти оподаткування використовуються їх власниками з метою одержання доходів (наприклад, здаються в оренду, використовуються у підприємницькій діяльності). В такому разі податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, буде відповідати домінанті соціальної справедливості, що якраз планується досягти.
Не менші виклики чекатимуть соціально незахищені верстви населення при оподаткуванні нежитлової нерухомості (насамперед, мова йде про мешканців сільських поселень). Адже, крім житлових будинків, в їхній власності можуть перебувати нежитлові (присадибні) будівлі, які використовуються в господарських цілях, – сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби тощо. Якщо ще й з них додатково справлятиметься податковий платіж, це сильно вдарить по спроможності виконувати податкові зобов'язання. Тому дані критеріальні вимоги повинні бути доповнені:
• обмеженнями щодо видів, кількості та площі господарських будівель, які не підлягатимуть оподаткуванню, або до яких застосовуватимуться інші види податкових пільг;
• забезпеченням контролю за використанням допоміжних приміщень не у комерційних цілях (наприклад, в підприємницькій діяльності), а для господарських та побутових потреб громадян;
• підтриманням технічного і санітарного стану об'єктів нежитлової нерухомості з тим, аби вони відповідали будівельним, екологічним й естетичним нормам та вимогам.
Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується за місцем розташування об'єкта оподаткування і зараховується до відповідного бюджету
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Планування та управління фінансовими ресурсами територіальної громади» автора Кириленко О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки“ на сторінці 1. Приємного читання.
